Для розваги можна додати, що коли я зробив прощальний візит до леді Мюріель Педжет, вона мало не з гордістю вигукнула, що справдився ще один пункт пророцтва. Те саме було і з наступними пунктами. Як пророкувала віщунка, я невдовзі залишив пост регента, а через 25 років керівництво країни ще раз було віддано в мої руки.
Якщо дорога до Англії Північним морем виявилася важкою, то повернення до Копенгагена дуже приємно мене освіжило. Я плив на вантажному кораблі, що мав першокласні каюти і належав компанії De Forenede Dampskibs-Selskab, яка ґречно запросила і мене, і мого секретаря як гостей пароплавства здійснити цю поїздку в товаристві з данським принцом Акселем і директором компанії, майбутнім міністром закордонних справ Крістіаном Колдом. Незважаючи на пізню пору року, стояла така тепла погода, що, пообідавши, ми ходили собі палубою в смокінгах. Я був радий відпружитися після всіляких тягот, а ще відчути, що, повернувшись на батьківщину, я зможу обійняти посаду регента з усвідомленням, що підготовча робота до поліпшення міжнародних відносин дала плоди: поновлення дипломатичних відносин із Францією було лише питанням часу, визнання Англією фінляндської незалежності, в принципі, вирішено ще до мирної конференції, почалися підготовчі заходи для подолання харчової скрути, і навряд чи існувала пряма небезпека, що в нас відберуть Аландські острови.
Моє повернення на батьківщину через Стокгольм відбувалося так, як заплановано. 22 грудня я зійшов на берег у Турку, де мене урочисто зустріла армійська і шуцкорівська почесна варта. У лавах стояв сенатор Свінгувуд в однострої фельдфебеля, виструнчившись і віддаючи честь. Здивований цим гарним привітанням, я високо його оцінив насамперед тому, що ми з сенатором часто розбігалися в поглядах, і я подякував йому за цей вияв поваги. Мало хто у схожій ситуації був здатен поводитися так невигадливо й по-чоловічому, але весь вигляд Свінгувуда свідчив, що це для нього самозрозуміло.
Завдяки щасливому збігові перше судно з зерном прибуло в порт того самого дня, коли я висадився там на берег.
До Гельсінкі я приїхав наступного дня. На тому самому вокзалі, звідки за сім місяців до того самотньо вирушив у дорогу, не дочекавшись прощання від імені уряду, я тепер зустрів найвищих сановників і батьків міста. Вдруге за рік мене тепло вітала столична публіка, яка вщерть заповнила Раутатіенторі (Залізничний майдан) і поблизькі вулиці. Дізнавшись, що під мою резиденцію обрано не палац, а колишній будинок генерал-губернатора, я зрадів, адже вважав важливим акцентувати своє сприйняття тимчасовості цих функцій.
По приїзді я видав ось такий маніфест до фінляндського народу:
У цей час, коли я, запрошений завдяки довірі парламенту на пост регента, знову ступаю на рідну землю, я від щирого серця вітаю народ і країну. Я відчуваю важкий тягар відповідальності, і хоч глибоко вдячний за довіру, я б таки, безперечно, відмовився, якби сьогочасна буремна пора, сповнена подій, із якими у всесвітній історії ніщо не може зрівнятися, не зобов’язала мене в цей суворий час відгукнутися на запрошення народних депутатів. Я обійняв цей високий пост із певністю, що фінляндський народ зрозуміє мої щирі прагнення і одностайно виборюватиме остаточну незалежність та свободу.
Тепер, як ніколи, потрібні одностайність і розуміння справжнього блага Вітчизни. Треба в ім’я майбутнього налагодити близькі й дружні стосунки з країнами, які вирішуватимуть долі і які шляхетно продемонстрували нашому народові на порозі голоду велику довіру, давши через мене обіцянку дозволити ввезти сюди сто двадцять мільйонів кілограмів хлібного зерна.
Одностайна праця потрібна й надалі — для організації життя в нашій країні, щоб фінляндський народ і його парламент після прийдешніх виборів спокійно і впевнено могли працювати для гоєння всіх ран, завданих війною, і сприяння внутрішній злагоді, а також насолоджуватися нещодавно досягнутою свободою. Одностайність, нарешті, потрібна, щоб цей народ міг зберегти пошану націй і отримати визнання всіма державами своєї незалежності, вибореної в тяжких змаганнях; щоб він набув сили, щоб, прагнучи до дружніх стосунків із сусідніми народами, які зберегли законний суспільний лад, він, дужий і почесний, міг жити власним національним життям і йти далі шляхом історичного розвитку.
Покладаючись на чесну волю кожного громадянина, я закликаю фінляндський народ до одностайної праці в ім’я нашого добробуту, нашої свободи і нашого майбутнього.