Після промови пролунав державний гімн Фінляндії, а далі я відповів на привітання короля такими словами:
Ваша Величносте! Для мене велика честь прийняти в статусі регента Фінляндії запрошення Вашої Величності, а також вияви почуттів доброзичливості й дружби, що їх Ваша Величність адресувала моїй батьківщині. Я переконаний, що слова Вашої Величності викличуть у Фінляндії щиру радість. Ваша Величність згадала історію минулих сторіч, культурні й державні традиції, які утворили міцні зв’язки між народами, що мешкають обабіч Ботнічної затоки. Ті слова, промовлені тут, у стокгольмському палаці, знаходять у моєму серці теплий відгук, як величні фортеці, церкви й пам’ятники гарного міста Меларстаден пробуджують у нас, фінах, спільні величні спомини, посвідчені кров’ю в славетних боях. Коли багатовіковий державний зв’язок Фінляндії зі Швецією урвався 110 років тому, наш народ мусив не лише зберегти й розвинути, а й відповідно до своєї національної натури сформувати дорогоцінний спадок західного світогляду, культури і правопорядку, який до нас прийшов здебільшого через Швецію. Залежні від держави, що представляла геть інакші культурні форми, ми мусили залишатися крайнім форпостом західного ладу. Цим прагненням наш народ присвячує себе з повною силою. Коли ми тепер, повністю вільні йти обраним нами шляхом, отримуємо по цей бік Ботнічної затоки такі дорогоцінні свідчення братерської симпатії, вони пробуджують у нас глибоке й цілісне задоволення. Фінляндський народ радо пристане на висловлене Вашою Величністю побажання, долучиться до співпраці північноєвропейських країн і дбатиме про спільні інтереси. Я прошу Вашу Величність прийняти запевнення, що ми щиро хочемо зберегти непохитну дружбу з давньою метрополією, адже до цього нас спонукають минуле та спільні цілі на майбутнє. Висловлюючи від імені Фінляндії й від себе особисто глибоку подяку за виявлені Вашою Величністю почуття, я випиваю свій келих за щастя й успіх Вашої Величності, Її Величності королеви, високу родину Вашої Величності, а також усієї шведської держави й народу Швеції.
У програмі наступного дня було відвідання вишуканої кінної лейб-гвардії, де служив мій прадід, поки його в званні майора перевели до полку, розквартированого в Туркуській губернії. Згадкою про це була маленька фотокартка, яку мені колись показали в альбомі. Увечері в Королівській опері давали святкову виставу, атмосфера на якій була щира й тепла.
Від привітань у буржуазній пресі віяло приязню, доброзичливістю й розумінням. Наша поява в колі народів північної Європи була так само приємною, як і природною. Особливе задоволення в мене викликало те, що привітання регенту Фінляндії в одній з газет містило в собі відверте визнання: «Швеція завдячує цьому чоловікові, якого насамперед треба вшанувати за те, що він відбив у Фінляндії навалу варварів зі сходу». Ці слова були особливо втішними — як приємна противага незгідним голосам лівих радикалів, які лунали дисонансом між загалом такими теплими відгуками.
Уночі проти 14 лютого, перед самим від’їздом до Копенгагена, в мене дуже піднялася температура, і лікар заборонив мені їхати. Мене навідав король. Він попросив не турбуватися і спокійно лишатися в палаці, доки я не одужаю. Подякувавши Його Величності за дружню турботу, я сказав, що вже вирішив перебратися на «Тармо». Так буде легше повернутися додому, якщо хвороба загостриться і затягнеться.
У ті два дні, коли я лежав хворий на кораблі, з Копенгагена знову й знову запитували про дату мого приїзду, адже все було для нього готове.
Попри те що я ще не повністю одужав, я вирішив поїхати до Копенгагена спеціальним потягом, наданим мені. Вранці 18 лютого мене зустрів на копенгагенському залізничному вокзалі король Крістіан X, з яким ми поїхали до палацу Амалієнборґ. Королівський екіпаж супроводжували пишний ескадрон гусарського полку і ватага хуліганів, які намагалися влучити в мене сніжками, — і це аж ніяк не означало вияву поваги. Король, із яким ми потрапили під сніжковий обстріл, зі сміхом пожалкував про такий прийом. Я відповів, що мав би більше причин для жалкування, якби ці демонстранти з такою силою виявляли до мене прихильність, але прикро мені, що своїм приїздом я спричинив цей неприємний для Його Величності епізод.