Кабінет Кастрена, буржуазний коаліційний уряд, було призначено 17 квітня. Пост міністра закордонних справ обійняв д-р Рудольф Голсті, міністром оборони залишився генерал-майор Вальден, а важке завдання поставити на ноги фінанси держави було покладено на дійсного статського радника Ауґуста Рамсая. Аграрну спілку репрезентував темпераментний письменник Сантері Алкіо. Новий уряд мав підтримку 60 % парламенту після того, як соціал-демократи перейшли в опозицію. Дехто серед них зайшов так далеко, що почав вимагати відставки регента, який не подбав про представництво партії в уряді.
Новими парламентськими виборами Фінляндія виконала останню з умов, поставлених Парижем і Лондоном для початку нормалізації відносин, і все свідчило про те, що наші зусилля не минули даремно. 8 березня французький уряд повідомив про свій намір прислати до нашої країни дипломатичного представника і про те, що відповідну ухвалу було зроблено ще до того, як стали відомими підсумки парламентських виборів. Цей захід пояснили задоволенням французького уряду після звернення регента до народу Фінляндії та його політикою. 22 березня з Форин-офісу повідомили міністрові закордонних справ Енкелю, який транзитом через Лондон прямував до Парижа, що вже існує принципова ухвала про визнання фінляндської незалежності. Це запевнення кілька днів по тому повторив заступник міністра закордонних справ лорд Керзон, який тоді твердо наголосив, що Англія, довівши до відома свою позицію, хоче зміцнити становище регента напередодні сесії парламенту і що в Англії його вважають єдиним, хто з належним авторитетом може керувати державою. Під час свого відвідання Орсе міністр Енкель дізнався, що пропозиція про неучасть Фінляндії та Польщі в мирній конференції на Принцових островах виходила від президента США. Отже, ініціювавши таку пропозицію, президент Вілсон теж опосередковано визнав незалежність Фінляндії.
Незважаючи на це сприятливе передвістя, ми 23 квітня довідалися від нового міністра закордонних справ Голсті, який тоді перебував у Парижі, що один із представників Держдепартаменту заявив, буцімто Фінляндії слід погодитися на розгляд питань щодо її кордонів на мирній конференції. Міністр Голсті підтримав цю пропозицію, але з огляду на те, що ні я, ні уряд не вважали такі заяви рекомендованими, дістав доручення повідомити, що Фінляндія може прийняти визнання де-юре лише на основі територіальної недоторканності держави. Виступ із попроханою заявою створив би небезпечний прецедент. Наша непохитність, наскільки мені відомо, не спричинила відкладення розгляду справи — піддатливість могла мати зворотний ефект.
У цей момент фінляндська справа несподівано знайшла заступника в особі Герберта Гувера, американського «харчового диктатора», який перебував у Парижі. В листі, надісланому 27 квітня президентові Вілсону, він підтримав негайне визнання нашої незалежності, посилаючись на демократичність щойно проведених виборів і широку парламентську основу нашого уряду. Фінляндія, писав пан Гувер, заслуговує на всіляку підтримку в своєму важкому становищі й гострій харчовій кризі. Лише по офіційному визнанні можна буде розблокувати в американських банках чималі суми для закупівлі харчових продуктів. Хоча в певних колах і було бажання стверджувати, що генерал Маннергейм кидає негативну тінь на новий фінляндський уряд, американському урядові мало б вистачити того факту, що підвалини демократичних інституцій закладено під його керівництвом.
Неквапливість Англії та США в офіційних визнаннях мене не турбувала. Ми могли спокійно чекати, покладаючись на обіцянку, дану мені міністром закордонних справ Пішоном.
І довго чекати не довелося. Ще 3 травня це питання за американською ініціативою було поставлено на обговорення в Раді закордонних справ у Парижі. Тоді французький делегат, міністр закордонних справ Пішон, зазначив, що його уряд уже визнав незалежність Фінляндії. Щоправда, дипломатичні стосунки було на деякий час розірвано, але тепер їх поновлено, після того як генерал Маннергейм призначив новий уряд: Фінляндія вже має дипломатичного представника в Парижі. Уряд Франції неодноразово рекомендував союзникам піти за її прикладом і підтримав розв’язання цього питання відповідно до пропозиції американського делегата.