Поданий урядом проект республіканської конституції базувався на розробках професора К. Ю. Столберґа. 13 травня він надійшов до парламенту, де проти нього виступили ліві сили. Найбільше думки розійшлися в питанні про порядок виборів президента, право президента накладати вето на ухвалені парламентом закони, розпускати парламент і призначати нові вибори. Соціал-демократична фракція палко опонувала наданню президенту таких широких повноважень — насамперед права розпускати парламент. Були й такі, хто вважав, що президент узагалі не потрібен і носієм верховної влади може стати прем’єр-міністр — лишаючись при цьому на своїй посаді. Соціал-демократи до останнього боролися проти того, щоб президента держави вибирали спеціальні вибірники, й хотіли покласти вибір президента на парламент. Я вважав, що така система призведе до залежності президента від парламенту, тому був проти. Розмови на цю тему з найвидатнішими фінляндськими правознавцями, професорами Германсоном, Вреде й Еріхом, зміцнили мою думку.
Утім, врешті-решт я дав згоду на те, що перші вибори президента проведе парламент, але сказав, що не маю наміру затверджувати закон, якщо не буде зважено на мою позицію щодо виборів. Додатковою причиною компромісу було те, що я хотів виразно продемонструвати своє ставлення до виборів, де мене самого можуть висунути кандидатом. Мені не хотілося лишатися коло державного керма після виконання взятої на себе місії; до того ж майже не було сумнівів, що пост президента мені не дістанеться, якщо вибори проводитиме парламент, — на цю обставину, звичайно, сподівалися ліві партії. А, крім того, я хотів уберегти країну від іще однієї виснажливої передвиборної кампанії.
Я радо зауважив, що позицію уряду підтримала більшість парламенту. Вона схвалила прагнення уряду створити сильну державну владу шляхом досягнення необхідного балансу між законодавчою та виконавчою гілками. Тому народ мав вибрати президента за посередництвом 300 уповноважених на це вибірників. Президенту було надано право розпускати парламент і призначати нові вибори. Крім того, він діставав право суспензивного вето, отож мав змогу на якийсь час не дозволити набути чинності законам, які, на його думку, не міг затвердити.
Не бракувало голосів, які радили мені не підписувати конституцію в затвердженій парламентом формі. Непідписання означало б нові вибори, а їх я хотів уникнути. А ще мені рекомендували відкласти підписання, щоб цим дати країні можливість убезпечити становище фінляндського населення Східної Карелії, взявши активну участь у боротьбі з більшовизмом. Річ у тім, що час підписання конституції збігся з зазначеним вище епізодом, коли з нами зв’язувався адмірал Колчак. Але коли спілкування урвалося після моєї заперечної телеграми, а інтерес і сприяння Антанти оприявнилися з певною невиразністю і без накладання на нас зобов’язань, у мене, на мій погляд, не було передумов для реалізації будь-яких планів воєнних дій. Не хотів я, крім того, і спричинити ще одну кризу, а тому, бажаючи добра країні, дав перегоріти всім ідеям, пов’язаним із початком яких-небудь дій.
Я затвердив нову конституцію 17 липня 1919 року. Так було скасовано стару конституцію 1772 року, часів Ґустава ІІІ.
Коли я пишу ці рядки, фінляндській конституції минає 30 років. Коли тепер, на тлі подій, що відбулися за три останні десятиріччя, проглянути цей основний закон, на якому ґрунтується наше народовладдя, навряд чи можна засумніватися в його цінності й придатності. Він створив лад і баланс, сприяв спокійному й гармонійному розвитку в мирний час і продемонстрував, що витримує й випробування війною. Той факт, що президент за конституцією має більше влади, ніж очільники інших європейських країн, де тоді йшло укладання нових конституцій, істотно вплинув на щасливий стан речей. Після того багато країн, зокрема й великих, або змінили, або скасували свої конституції.
З огляду на це я хочу назвати кілька вад, які, на мою думку, погіршують наш основний закон. Якщо президент не має змоги виконувати свої функції, їх перебирає на себе прем’єр-міністр. Хоча ця норма і стосується лише тимчасових обставин, вона суперечить принципу, за яким очільник держави має бути незалежним від парламенту. Беручи до уваги велику завантаженість президента, було б доцільно запровадити посаду віце-президента. Особі, яка її обійматиме, далебі не бракуватиме завдань, гідних відповідального посадовця. Для президента, самотнього в своєму палаці, його підтримка буде бажаною допомогою.