Коли Ви, творець і очільник фінляндської армії, визволили нашу країну від ворога, який її пригноблював, парламент запросив Вас стати регентом. На цьому посту Ви своєю зовнішньою політикою уможливили порятунок нашого народу від голоду і усталили суверенітет Фінляндії. Крім цих незабутніх у житті народу великих справ, Ви успішно керували обороною країни від зовнішніх загроз, організацією її збройних сил і урядом, а також узяли участь у законотворчості, затвердивши своїм підписом нову конституцію. За цією конституцією Ваше перебування на посту регента завершилось, і я маю нагоду від імені Фінляндської республіки висловити щиру подяку за неоціненну працю, виконану Вами на цьому посту на благо фінляндської країни й народу Фінляндії.
На наступний після виборів день у пресі було опубліковано заклик. Його автори, чимало визначних громадян, запропонували народу зібрати подарунок і вручити його мені разом із подячним адресом.
На початку серпня мене відвідав у Рунні прем’єр-міністр Кастрен, якому було доручено запитати, чи погоджуся я очолити збройні сили. Він переказав особисте побажання президента Столберґа, щоб цей пост обійняв саме я. Під час розмови я заявив, що можу поміркувати над цією пропозицією лише в тому разі, якщо президент і уряд поручаться, що новий уряд своїми діями уможливить для мене відповідальність, нерозривно пов’язану з обороною країни. На цьому ми й розійшлися: прем’єр-міністр не отримав від мене достеменної відповіді.
8 серпня я написав прем’єр-міністрові й попросив надати мені інформацію про склад майбутнього уряду, а також про його програму, надто щодо питань оборони. Відповіді на цей лист я не отримав, зате мені телеграфували пропозицію стати представником Фінляндії в Парижі. Вже з цього я зрозумів, що не існує можливості виконати умови, які я вважав конче потрібними, щоб очолити збройні сили країни.
16 серпня я відвідав президента Столберґа і поставив йому — не висловлюючи жодних особистих думок — ті самі запитання, що й раніше прем’єр-міністру. Зі сказаного я зробив висновок, що не можу сподіватися на його цілковиту підтримку на запропонованому мені відповідальному посту.
У наступні тижні центристські й ліві газети друкували для читачів розповіді про умови, на яких я погодився обійняти посаду головнокомандувача: треба оголосити воєнний стан, армія має піти на Петербург, мені слід надати необмежені повноваження вибирати вище військове керівництво та інше в такому стилі. Усі ці відомості були висмоктаними з пальця.
Завдання, яке я взяв на себе в грудні 1918 року, було виконано, а керівництво державою передано в інші руки. Я дуже вдячний тим, хто своєю довірою полегшували мою відповідальність і підтримували мене. Мене і гріли, і зміцнювали симпатія й доброзичливість, які діставалися мені, відколи я в статусі регента зійшов на берег у Турку. Для налагодження контактів із населенням я їздив сільською місцевістю, почавши з Пог’янмаа, де спалахнуло було полум’я визвольної війни. Першу річницю народного повстання я провів зі своїми побратимами в Ваасі, потім заїхав до Оулу й Гяме. У лютому настала черга Карелії та Саво, а в травні я відвідував Варсінайс-Суомі.
Коли я повертався автомобілем із Рунні, мене дуже тішили спонтанні привітання народу. Поголос про мою поїздку випереджав мене, і скрізь, де я проїздив, дороги й вулиці були облямовані юрбами, які вигукували мені: «Слава!». Привітання досягли апогею, коли я прибув до Гельсінкі. Фінляндські шуцкори, які вибрали мене своїм почесним командувачем, зібралися для параду. Біля пам’ятника Рунеберґу, де 16 травня 1918 року я приймав парад з нагоди закінчення визвольної війни, я ще раз обвів поглядом сірі лави, помітив в очах учасників параду відданість і саможертовність, загострені спільною боротьбою, і спитав себе, куди мене далі занесе доля.
8. Руйнування здобутків
Новий курс фінляндської внутрішньої політики. — Застережливі слова. — Політичні контакти в Лондоні й Парижі. — Розв’язання питання Аландських островів міжнародним судом. — Дискусійне питання російської інтервенції. — Візит до Пілсудського. — Народний адрес. — Шлях політичних поступок. — Соціал-демократи й питання оборони країни. — Комуністична агітаційна діяльність. — Лапуаський рух.
Минуло літо 1919 року. Президентські вибори відбулися, було сформовано уряд, і в житті молодої республіки почався новий етап, позначений лібералізмом. Підсумок президентських виборів зміцнив співпрацю центристських і лівих партій.