Одного дня знову загинуло якесь буйволеня. Дві ночі поспіль я сидів угорі на дереві над падлом, чигаючи на тигра. На другий ранок, саме задрімавши, я зненацька прокинувся від хрускоту. Я не міг бачити буйволеня у високій траві, але розгледів унизу світлу постать із темними цятками, яка саме почала підтягатися назад. Я підкинув рушницю і вистрілив, вона завмерла, і я свистом спонукав свого махута скерувати нашого слона до здобичі. Разом із моїм мисливцем махут спустився на землю, щоб обережно просуватися туди, де, як ми гадали, лежав тигр. Я напружено чекав, поки чоловіки замахають кашкетом на знак того, що тигр мертвий. На моє розчарування вони, однак, незабаром сумовито повернулися — «тигр» виявився схожою на рись дикою кішкою! У неї, як і в рисі, є коротенький хвостик, забарвлення трохи темніше, але її шерсть годі порівняти з гарною шкуркою рисі. З цією здобиччю ми ніяково поїхали назад до табору.
У результаті цих мисливських походів у мене назбиралося чимало здобичі, авжеж, але мені не вдалося вполювати першого в своєму житті тигра, як я намірявся. Повертаючись, ми з полковником Фаунтгорпом прибули на найближчу залізничну станцію, де довелося побачити епізод, який мені назавжди запам’ятався. Дорога пролягала через ділянку лісозаготівлі. На станції панували пожвавлення й метушня. На пристанційній ділянці туди-сюди їздив локомотив, і ми випадково помітили, що один із робітників спить на колії, поклавши голову на рейку. Так сталося, що локомотив скерували на колію, де лежав чоловік, який незважаючи на свистки, не відсунувся, й локомотив переїхав його на смерть. Юрба робітників поставилася до цього цілком пасивно — годі було помітити бодай найменші ознаки того, щоб цей нещасний випадок їх приголомшив або поведінка машиніста викликала в них осуд.
Провівши дві доби в Лакхнау в гостях у містера Касельса, я поїхав далі до Делі, щоб зустрітися з генералом Кірке, з яким познайомився, коли він у 1924–1925 роках працював як фахівець у Фінляндії, залучений до організаційної роботи наших збройних сил. Згодом я бачився з ним у Лондоні. Під час зазначеного відрядження цей джентльмен і солдат здобув у нашій країні загальну пошану та численних друзів і до своєї смерті 1949 року залишався щирим другом Фінляндії.
У Делі генерал Кірке познайомив мене зокрема з віце-королем — лордом Ірвіном, який згодом став називатися лорд Галіфакс, із головнокомандувачем індійської армії фельдмаршалом Бірдвудом і з численними високопосадовцями британської адміністрації. На справленому ним банкеті генерал Скін повідомив, що хоче передати мені своє право полювання в районі Сеоні, розташованому в Центральних провінціях. Звісно ж, я з радістю і вдячністю прийняв цю грандіозну пропозицію.
Місто Сеоні, столиця однойменного округу, розташоване за 700 кілометрів на південь від Делі. Коли я туди прибув, мене зустрів начальник округу, містер Бурн, і запросив оселитися в своєму затишному бунгало, прикрашеному десятками тигрячих шкур та іншими трофеями. Місто було відоме мисливцям на велику дичину, але загалом нічим особливим не вирізнялися. Звідти відходили радіальні дороги в різних напрямках і через те можна було порівняно швидко доїхати автомобілем, куди треба.
У Сеоні я чудово провів час. Щодня ходив на полювання, починаючи від сходу сонця, аж поки мене не забирали автомобілем на пізній обід. Його ми споживали так само, як і в полковника Фаунтгорпа, — слухаючи грамофонну музику в смокінгах. Музика тут була представлена вальсом, під який ми танцювали два тури з місіс Бурн, щоб ожвавити розмову і побільшити апетит. Пообідавши, ми трохи часу балакали, після чого йшли відпочивати й набиратися сил на такий самий завтрашній день.
Мій друг Бурн багато чого робив для мене. За організацію мисливських походів відповідав урешті-решт лячно худий індус, руки й ноги якого дуже нагадували сірники. Для мене було загадкою, як така хирлява істота спромагалася витримувати всі тяготи. Утім, той сивоголовий старий ґрунтовно знав свою справу і мав чимало тренованих нагоничів. Незважаючи на чудову організацію, ми на своїх маханах були змушені марно чекати, щоб котрийсь із тигрів перейшов одну з галявин, які міг обирати. Якось раз ми зустріли трьох тигренят убитої раніше нашим господарем тигриці. Я застрілив двох, а третього ми вполювали живого. Я мав намір перевезти тигреня до Фінляндії, але воно здохло кілька днів по тому.