Здобутки в царині реформ здавалися лише чимось підготовчим. Чженчжоу, кінцевий пункт залізниці, лежав за 850 кілометрів від Ланьчжоу, і віце-король гадав, що до столиці провінції залізниця дійде хіба через 20 років. (Вона не дійшла туди ще й понині!) За цих обставин навряд чи був сенс казати про принципове рішення подовжити залізницю до Урумчі. Лишилися нерозвіданими й можливості використовувати річку Хуанхе як транспортну магістраль. Усе ж таки в Ґаньсу без шляхів сполучення не могли розвиватися ні гірництво, ні промисловість, для яких принаймні вже виконали частину підготовчої роботи. Було знайдено чималі мінеральні поклади, кілька з них — поблизу Ланьчжоу, і вже начебто замовлено шахтні машини, які незабаром мали надійти.
У реалізації військового плану існували деякі здобутки, і в цій царині підсумки вжитих віце-королем заходів здавалися мені значними. «Військові маневри» китайців, здавалося, складаються з повільного маршування на дуже зігнутих ногах, крісових хватів і різних перешикувань. Зброя застаріла, тактичних навчань не було. У цивільних навчальних закладах ефект від реформ теж був слабким. Скрізь бракувало керівних сил і коштів. Для боротьби з курінням опію теж не робили нічого особливого. Раз у раз з’являлися повідомлення, що чиновників, які вживають опій, буде звільнено з посади упродовж стількох-то місяців, а вояків — негайно, що торгівля опієм потрапить під повну заборону і т. ін., проте нічого такого не сталося. Спроба «пропаганди тверезого способу життя», звісно ж, не дала жодних результатів.
Високопосадовцеві, який не мав достатніх коштів, непросто було запроваджувати реформи, коли його оточували чиновники-невігласи, що часто вороже ставилися до змін. Коли щось не ладилося, він міг не сумніватися, що довгі язики вже сповістили про це центральну владу, яка не розуміла його труднощів. За кожним його кроком наглядали, і щоб захиститися від посіпак, він мусив своєю чергою стежити за грою в Пекіні. Отож навряд чи варто дивуватися, що чиновники часто діяли лише про людське око й навіть по-серйозному розпочаті реформи йшли повільно, не даючи сподіваної користі. До цих труднощів додавався ще інстинктивний завзятий спротив неосвіченого простолюду всім змінам в узвичаєному середовищі.
Вивчаючи китайське життя з ланьчжоуського горизонту, я діставав багато допомоги від міського європейського земляцтва, центральною постаттю якого був бельгієць Роб. Ґеерст, хімік на державній китайській службі. Гостини в його домівці приємно урізноманітнили моє монотонне життя. А ще я мав втіху знову побачитися з монсеньйором Отто, який розшукав мене. З ним були молоді місіонери, які працювали в Ланьчжоу: Леон ван Дейк і Ядоул. Спартанська простота і самовіддана праця, притаманні життю цих місіонерів, викликали в мене захват. Єдиною їхньою розкішшю, як на китайські умови, були комфортабельні помешкання. Тутешні церкви були збудовані в стилі бароко, трохи з китайським впливом. Католицьких місіонерів характеризувала пристосовність, а надто те, як вони розуміли й шанували китайську культуру. Їхня праця, власне, й ґрунтувалася на традиції, що сягала аж у XIII століття, коли до Китаю прибули перші місіонери.
Незадовго до від’їзду мене запросили на бенкет, що його справляв віце-король для європейської колонії. Разом із запрошеними мандаринами нас було загалом 18 душ, і ми зібралися в храмі, збудованому на честь котрогось із попередніх віце-королів. Прибуттю Шеня передували кілька гарматних пострілів. У мене було почесне місце праворуч від нього, бельгієць Сплінґердт, що сидів навпроти, міг виконувати роль перекладача, тому наша розмова вийшла менш офіційною, ніж на моїй аудієнції. Після Шеневої розповіді про свою дипломатичну кар’єру в Петербурзі в мене склалася невисока думка про можливості китайця вникнути в життя європейських країн. Щодо реформаторства він сказав, що хоче зробити більше, але бракує коштів. Поразка Росії в Маньчжурії стала, за словами Шеня, несподіванкою для китайців, які ніколи не могли й подумати, що таке можливо. Як складеться в майбутньому життя на Далекому Сході, ніхто не передбачав. «Так далеко не видно в жоден бінокль», — зі сміхом сказав віце-король.