3. Перша світова війна на Східному фронті
7 років у Польщі. — Російські збройні сили на порозі великого герцю. — Початок війни і бої в Польщі й на Галичині восени 1914 року. — Служба командиром дивізії на Галичині. — Невдача 1915 року та її причини. — Оборонні бої і наступальні дії 1916 року. — Румунія — союзник. — Операції в Трансільванських Альпах. — Аудієнція при дворі імператора і відвідання Гельсінкі.
Упоравшись зі звітами й формальностями, пов’язаними з азійською поїздкою, я подався восени 1908 року в коротку відпустку до Фінляндії, а звідти до Швеції, щоб побачитися з братами. Життя цивілізованої людини після дворічного дорожнього тягаря дало бажану полегкість, і рідко коли я насолоджувався порою відпустки так, як тоді.
Повернувшись, я невдовзі мав привід порадіти: мені запропонували 13-й Володимирський уланський полк, дислокований у Новомінську, в самому серці Польщі. Я радо погодився на це призначення і, відповідно, на переведення до Польщі. Адже саме там у прикордонному містечку Каліш я 19 років тому розпочав службу в 15-му драгунському Олександрійському полку.
Новомінськ, розташований кілометрів за сорок на схід від Варшави, був маленьким містечком, де полк жив доволі ізольовано. Три попередні командири, одного з яких зараховували до найкращих кавалерійських офіцерів, не впоралися із завданням, і про полк уже ходили розмови, що ним нелегко командувати. Минуло три роки після Портсмутського миру, тому я сподівався побачити застосування у вишколі уроків війни — але не побачив. Полк, який належав до війська прикриття, не брав участі в Маньчжурській кампанії, і ніхто з офіцерів не вважав за потрібне поміняти своє мирне життя на тягар війни. Мене дивувало, що перебіг війни тут знаний лише в загальних рисах, а тактичним поняттям, які виникли в Маньчжурії, не приділено належної уваги. Нічого не було сказано про порожність бойовища й про позиційну війну, що їх зробили конче потрібними кулемети й швидкострільні гармати. Навчальний статут теж не оновився, і всі чудувалися, що я надавав стільки ваги вправлянню в стрільбі й використанню спішеної кінноти.
Утім, виявилося, що інспектор кавалерії оцінив мою працю: два роки по тому я дістав пропозицію обійняти командування дислокованого у Варшаві лейб-гвардії Й. В. уланського полку, який залічували до найліпших кавалерійських полків. Тамтешній командир мав ступінь генерал-майора. Ця посада була особливо жаданою, і призначення на неї стало для мене якнайприємнішим сюрпризом.
У гвардійських уланах я побув три роки, і мені там так сподобалося, що я відмовився обійняти пост командира 2-ї Царськосельської панцерної бригади (теж жадане місце) і волів зачекати, доки звільниться посада командира Окремої гвардійської кавалерійської бригади зі штаб-квартирою у Варшаві. На неї мене призначили 1914 року, після того як мою частину ґрунтовно перевірив інспектор кавалерії й висловив велику похвалу за рівень вишколу гвардійських уланів і загальний стан полку. У статусі командира бригади я мав приємність орудувати цією елітною частиною. Решта підрозділів були лейб-гвардії Й. В. Гродненський гусарський полк і кінна артилерія — обидва теж дислоковані у Варшаві.
Ще й понині я люблю згадувати про сім польських років. Зі службового обов’язку я й до переведення в Польщу відвідував кілька кінських розплідників польських поміщиків, а також двічі їздив у відрядження до Варшави від придворної стаєнної частини, аби перевірити організаційні заходи, пов’язані з майбутнім візитом імператора до Польщі. Знайомі в кавалергардії та міністерстві імператорського двору звели мене з багатьма вельможними поляками, які в зимовий сезон відвідували Петербург. Отож іще до того, як я став командиром 13-го Володимирського уланського полку, в мене було чимало друзів-поляків, а зв’язків із Польщею — більше, ніж я здужав пам’ятати. Захоплення кіньми, спортом і мисливством відчинили переді мною багато дверей, і я втягнувся не лише в життя російських вищих військових і чиновницьких родин, а й у польський світ, знаний пишнотою і гордою окремішністю. Відразу по приїзді я став членом варшавського мисливського клубу рівня польського «Джокі-клубу» і добірних клубів Лондона, Парижа й Петербурга.
Незважаючи на мій пост, поляки сприймали мене без упереджень. Будучи фіном і переконаним супротивником русифікаторської політики щодо своєї батьківщини, я гадав, що розумію їхні почуття й погляди стосовно питань, які можна було назвати пекучими. Утім, я ніколи не розмовляв із ними про політику. Вони теж ніколи не порушували цього неписаного правила, своєрідного масонства без обітниць. Взагалі у спілкуванні між людьми є багато такого, що відчуваєш без слів. Антиросійська позиція поляків великою мірою порівнянна з нашою, хоча Польща після повстань 1831 і 1863 років, зокрема після останнього, вкрай жорстоко придушеного, опинилася зовсім в іншому становищі, ніж Фінляндія. Королівство Польське, утворене Олександром І, було ліквідовано, а державу перетворено на російське генерал-губернаторство. Російська мова стала державною, а ще відбулося зросійщенння школи й адміністрації. На позір, Польщі більше не існувало, але тим дужче вирував під поверхнею тамтешній патріотизм.