Коли 23 серпня австрійці розпочали атаку з північного боку Сяну, 4-та армія здійснила наскок у бік річки. Сутичка біля Красника скінчилася цього разу гірше. Фронт усієї армії відступив. Ситуація була найкритичнішою найближче до Вісли, де численніше вороже військо відтиснуло правий фланг на північ і пробило собі прогалину в напрямку залізниці Люблін — Івангород, якою саме терміново перевозили військо.
У цій фазі, коли австрійці вже перебували на південному боці від села Ополе приблизно за 30 кілометрів від залізниці, кавалерійські підрозділи знову було поставлено для прикриття правого крила 4-ї армії, щоб стримувати вороже військо. Ополе, оточене лісистими мочарями, розташовувалося саме на півдні від притоки Вісли під назвою Ходель.
28 серпня я дістав наказ розвідати, які сили супротивника стоять біля Ополя, і перешкодити йому переправитися через Ходель. Мою бригаду було підсилено 13-м уланським полком і 13-м драгунським полком, а також кінною артилерією. Виявилося, що Ополе ще не захоплено, однак на півдні від нього австрійці добре укріпилися. За нашими оцінками, їх там була одна дивізія. Обійшовши правий фланг ворога, я зумів захопити три села, однак мені загрожувала ворожа спроба обійти Ополе з заходу. Ось яке склалося становище, коли я вночі дістав наказ відводити військо назад на другий берег Ходелі. Коли села було втрачено, 13-та кавалерійська дивізія зайняла оборону переправ, від яких, однак, її наступної ночі відтиснули. Тепер супротивник мав чотири плацдарми на північному березі.
Уранці 29 серпня я дістав наказ відвоювати переправи своєю бригадою, підсиленою цього разу Донським 10-м козачим полком. Оцінивши міцність оборони й завваживши, що ворог саме розширює плацдарми, я вирішив спробувати знайти його відкрите крило на південному березі річки, щоб здійснити фланговий удар паралельно з фронтальними атаками на плацдарми. Один загін під орудою відважного ротмістра Носовіцина зміг переправитися через Ходель у її пониззі й атакував оборонців західних переправ із тилу. Решта переправ теж опинилися в наших руках упродовж дня. Усі спроби відвоювати їх було відбито.
На загрожену ділянку форсовано підходила підмога. Вранці 30 серпня прибув 91-й піхотний полк, який належав до 23-ї піхотної дивізії, під командуванням полковника Ернста Левстрема, колишнього мого опікуна у Фінляндському кадетському корпусі. Йому наказали взяти на себе оборону переправ. Я дістав наказ підтримувати наступ піхотної дивізії на південь формацією, що складалася з чотирьох полків: моєї власної бригади, Донського 10-го козацького полку, 13-го уланського полку і однієї батареї. Завдання було неконкретним і давало волю дій. Я повідомив полковника Левстрема, що маю намір переправитися через Ходель у пониззі, обійти ліве крило австрійців, атакувати з тилу їхнє військо, що висувалося на північ від Ополя, і напосісти на резерви, які, за моєю оцінкою, мали стояти поблизу Ополя. Переправи, безперечно, зазнаватимуть постійних атак, і я боявся, що піхотному полку, який ще не пройшов бойового хрещення, стане занадто важко опиратися більшій силі.
Щойно мій авангард переправився через залишену супротивником без прикриття Ходель, як зі сходу розпочався артилерійний вогонь і пролунала жвава стрілянина, даючи знати про початок атаки. Пізніше з’ясувалося, що на переправу накинулось аж шість полків, які відтиснули російські частини на північ. Повівши головні сили на Ополе, я міг допомогти піхотному полку. Відбувся важкий марш кепськими лісовими дорогами, що часто проходили в мочарах.
Двом полкам було приписано зайняти узлісся на заході й північному заході від Ополя, а також перетяти дороги, що вели на південь. Приблизно о третій годині дня головні сили дійшли до узлісся, з якого можна було побачити, як австрійські розстрільні повільно рухаються на північ. Стріляти по них і по Ополю батареї почали зовсім несподівано. Шлях для відступу переправами було перекрито, і у ворожому угрупованні на північному березі Ходелі почалася паніка. Уже через годину було видно, як австрійці безладно відходять на південний схід. 91-й піхотний полк дістав вдячне завдання знову зайняти переправи і захопив понад тисячу полонених.
На моє угруповання, яке тепер розгорнулося шестикілометровим фронтом, накинулися чималі підтримувані трьома батареями сили, які загрожували відкритому правому флангу. Усі мої підрозділи вже було використано. Коли становище біля переправ стабілізувалося, я з настанням темряви знявся, щоб завести свою формацію туди, звідки почався її денний марш. Діставшись до переправи, я дістав наказ приєднатися до кіннотного корпусу, який мав обороняти пониззя Ходелі.