Імператриця мала змарнілий вигляд, з минулого разу в неї з’явилося більше сивини. Зазвичай вона була стриманою, надто коли спілкувалася з людьми, яким рідко судилося потрапити до неї на аудієнцію, але тепер розмовляла жваво і слухала вельми зацікавлено. Цесаревич Олексій виліз на сусідню канапу, звідки уважно слухав мої враження з Румунського фронту. Коли я схвально заговорив про полковника Стурдзу, імператриця перепинила мене:
«Чи не той це Стурдза, який, як я чула, перейшов на бік ворога?»
«Ваша Величносте, — відповів я, — я поїхав із фронту лише зо два тижні тому й не можу в це повірити. Полковник Стурдза не міг такого зробити. Я готовий щодо цього хоч би й запхати руку в вогонь!»
У готелі чекала звістка, що Стурдза став перебіжчиком і з літака розкидав над військом заклики припинити задля порятунку Румунії війну, яка доведе країну до загибелі, і перейти на бік німців.
Настрій у Петербурзі був підупалий. Лунала відкрита критика на адресу не лише уряду, а й царя. На повсякденне життя накладали свій відбиток дедалі більша втома від війни, економічний хаос і занепад транспортних служб. Дрібні гроші траплялися дедалі рідше. Від страшенного морозу, що тримався останніми тижнями, замерзла більш як тисяча паровиків у локомотивах, і коли ще й почалися шалені сніговії, я чув, що на станціях скупчилися десятки тисяч товарних вагонів. Це означало нестачу хліба й палива в столиці та інших великих містах.
Із фронту було, звичайно, важко стежити за перебігом внутрішньої політики, і через те я дізнався багато цікавих новин у ті кілька днів, що провів у столиці. У Думі, скликаній у листопаді 1916 року, лунали революційні виступи, останнім часом стався цілковитий поворот у правих фракціях, де уряд втратив більшість прибічників. Перед Новим роком думські засідання було припинено до кінця січня 1917 року, а далі ще на місяць. Серйозним memento стало те, що й ультраконсервативна Державна рада (російська верхня палата), яка марно вимагала створення парламентського уряду, перейшла в опозицію. Уряд уперше сповістив, що натрапив на слід революційної організації, і здійснив багато арештів. Коли 25 лютого, за два дні до того, як зібралася Дума, я поїхав до Фінляндії, у повітрі віяло неспокоєм.
Розбурханість не дійшла до Гельсінкі, і я теж трохи позбувся її. На бенкеті, влаштованому колишніми приятелями по кадетському корпусу, я зустрівся з багатьма офіцерами й давніми друзями. Ніхто ані слова не сказав про те, що близько 2000 фінських добровольців уже два роки проходили збройовий вишкіл на материку, щоб стати до лав армії, яка мала в разі очікуваної революції в Росії визволити Фінляндію, і я навіть не здогадувався, що не мине й року, як кілька моїх співтрапезників утворять кістяк Ставки, яку мені на посту верховного головнокомандувача доведеться зімпровізувати для створення тієї самої омріяної армії.
4. Російська революція
Революційні події в Петербурзі. — Процес розпаду армії. — Повернення на фронт і призначення командувачем корпусу. — Наступ Керенського і його провал. — Життя в армії стає нестерпним. — В Одесі у відпустці через хворобу. — Від’їзд до Петербурга після більшовицької революції. — Повернення на батьківщину. — Чого мене навчили роки в Росії.
У день мого від’їзду з Гельсінкі 9 березня 1917 року газети розповідали, що в Петербурзі сталися заворушення. Натовп, розлючений через нестачу хліба, розграбував у передмістях чимало пекарень. Вулицями йшли демонстрації під червоними прапорами, пролилася кров, і навіть цивільні ходили зі зброєю. На деяких заводах і фабриках розпочалися страйки.
Утім, назавтра я спостеріг, що в центрі Петербурга про кризу годі й казати і транспорт ходить нормально. І все ж було помітно, що уряд насторожі, адже в місцях, звідки добре прострілювалися головні вулиці та майдани, тепер стояли кулемети, а поліцію підсилили козацькими патрулями. З другого боку, ходили розмови, що козаки відмовилися розганяти демонстрантів, після того як ліві елементи звинуватили їх у невдачах революції 1905 року. З 27 лютого Дума засідала майже безперервно, і дедалі наполегливіше лунали вимоги щодо парламентського уряду.
У неділю 11 березня мені вдалося зробити майже неможливе: я дістав квиток на балет до Імператорського оперного театру. По закінченні вистави я спробував піймати таксомотор, щоб доїхати до Hôtel d’Europe, де мешкав. Жодного транспортного засобу я не побачив, і майдан біля опери був порожнім. Щось напевно сталося. Колишній полковий товариш зголосився відвезти мене до готелю своїм автомобілем. Уздовж тротуарів на Великій Морській і Невському проспекті стояли солдати на чатах, а більше нікогісінько я не побачив. Упродовж вечора перше відлуння революції докотилося до центральних частин міста, і гарнізон було піднято на ноги. Ходили розмови, що в сутичці з демонстрантами на Невському проспекті загинуло багато десятків людей.