Ще більшим викликом Тимчасовому урядові став виданий комітетом наказ № 1, де було розпорядження про створення солдатських рад у кожній військовій частині. Під контроль солдатських рад переходила вся зброя, матеріальні засоби і влада. Було скасовано віддавання честі в війську.
15 березня я вирушив до Москви нічним потягом, куди мені вдалося роздобути квиток у спальний вагон. Прибув я саме вчасно, щоб побачити, як починається революція в колишній російській столиці. Я сидів у відкритих санях на Брестському залізничному вокзалі, де 21 рік тому довелося стежити за трагічним епілогом коронування, і роздивлявся першу московську демонстрацію. Вона йшла під червоними прапорами тією самою дорогою, якою крокувала свого часу пишна коронувальна процесія, — лише в зворотному напрямку.
У Москві мене наздогнала звістка, що 15 березня імператор за себе і за сина зрікся корони на користь свого брата, великого князя Михайла. Повідомлення про те, що тепер коло державного керма стоятиме великий князь Михайло, заронило іскру надії, однак перед моїм від’їздом із Москви 17 березня стало відомо, що великий князь теж зрікся престолу.
Коли я прибув до Києва, виявилося, що революція вже докотилася й туди, і, проїжджаючи повз пам’ятник Столипіну, я побачив, що цей суворий пан змушений миритися з червоним шарфом на шиї.
Їдучи на південь до своєї дивізії, я відвідав генерала Сахарова, який командував російським військом у Румунії. З цим чоловіком, якого знали як рішучого і здібного керівника, я поділився своїми петербурзькими й московськими враженнями і порекомендував йому очолити рух спротиву. Однак генерал вважав, що для цього не настав іще слушний момент.
Коли я прибув на фронт, одразу впало в вічі, що за кілька тижнів багато чого змінилося. Революція ширилася, мов лісова пожежа. Сумнозвісний перший наказ Ради, який первісно стосувався лише столичної залоги, вже мав застосування й тут, і дисципліна розвалювалася. Зростала анархія: Тимчасовий уряд видав декларацію про свободу слова, друку й зібрань, а також про право на страйки, і все це поширювалося на військові частини, «якщо дозволяють військово-технічні умови». Було скасовано військовий трибунал і смертну кару. Внаслідок цього підтримувати військовий послух ставало дедалі важче: командир, який намагався це робити, ризикував своїм життям! З’явилася така практика, що вояки самоправно брали відпустки чи просто дезертували. До кінця квітня кількість дезертирів зросла до мільйона. Більшість із них були селяни, які поспішали додому, щоб отримати свою частку від обіцяного поділу угідь. Дедалі поширенішим явищем ставало братання з ворогом. Тепер, як і 1905 року, артилерія та кіннота теж найменше підпадали під вплив деморалізаційної бацили, але й там відбувався процес повільного розпаду.
Верховне командування не робило нічого для протидії впливу революційної хвилі. Цар передав керівництво військом великому князю Миколі Миколайовичу, однак, прибувши до Ставки, той дізнався, що Тимчасовий уряд призначив головнокомандувачем генерала Алексєєва. Наступного дня великого князя позбавили командування Кавказьким фронтом. Алексєєв, який був високоосвіченим військовиком, але мав нерішучу і стриману вдачу, недовго обіймав цей пост, адже вже в травні його змінив генерал Брусилов.
Наразі здавалося, що в моїй частині збереглася єдність. У травні 1917 року я дістав наказ зайняти ділянку фронту на заході від міста Сучава, що в Трансільванських Альпах. Там у середині червня я отримав звання генерал-лейтенанта і мене поставили командувати VI кавалерійським корпусом, однією з трьох дивізій якого була 12-та кавалерійська дивізія.
Подія, про яку йтиметься далі, може слугувати прикладом тогочасного ладу. Одна з моїх дивізій чекала, щоб її заступила інша, і командир тієї наступної дивізії прибув до мене. Я спитав у генерала, чи може він покладатися на своє військо, але мій сумнів, як я помітив, зачепив його честь. Я розповів йому, що для певності націлив кілька гармат на район, де мають отаборитися його підрозділи. За півгодини генерал доповів, що військо відмовляється йти в окопи. Щойно поблизу табору вибухнули перші гарматні набої, як було врятовано і ситуацію, і, здається, генералову честь.