Подальше зволікання могло призвести до серйозних наслідків. За повідомленнями, ті два ешелони з матросами були вже під парою, і сенат не міг їх затримати. Водночас напруження в Пог’янмаа зросло до краю. Ще одне скасування наказу, навіть коли б йому підкорилися, паралізувало б рішучих пог’янмаанців, які вже занадто довго змушені були стискати кулаки в кишенях. Обіцянок ми дістали аж задосить, і загроза того, що приїдуть матроси, звичайно, загострила ситуацію. Я не міг покладатися на те, що матиму змогу безперешкодно діяти багато днів, і розумів: якщо рішення буде відкладено, почати діяти стане ще важче, а то й неможливо. Ми мусили взяти долю в свої руки, а не дозволяти, щоб її визначали інші. Я показав телеграму Іґнатіусові, запхав її в кишеню шуби, сів разом із ним до саней і поїхав у Юлігярмю.
Гельсінські події засвідчили, наскільки правильно я оцінив ситуацію. У партійному комітеті соціал-демократів гору вдалося взяти радикалам, які 25 січня створили «виконавчий комітет». Його було уповноважено вибирати будь-які способи для здобуття перемоги в класовій боротьбі. Цей комітет, не вагаючись, розпочав неприховане приготування до заколоту. Червоні гвардії дістали наказ починати мобілізацію 26 січня опівночі. У вказівках командуванню гвардій комітет (його вже називали генеральним штабом) прописав захоплення сенату, державних установ і банків, а також арешти «осіб, зазначених в окремому списку».
У ніч на 28 січня, якраз коли ми почали акцію роззброювання в Південній Пог’янмаа, в Гельсінкі зібралися місцеві батальйони червоної гвардії. Їх було десять, а зброю вони минулими ночами отримали від росіян. Удосвіта державний переворот був уже доконаним фактом, а сенат із парламентом втратили дієздатність. Напередодні червоні захопили Тампере, Куопіо та інші населені пункти. Російське військо діяло разом із заколотниками.
Останнє, що встиг зробити сенат перед переворотом, — це звернутися до народу з прокламацією, датованою 28 січня, де повідомлялося, що мене призначено верховним головнокомандувачем, а шуцкор є військом легітимного уряду. Ось повний текст прокламації:
Генералу Маннергейму і Фінляндському Народові.
Підбурювана деякими владолюбними особами частина фінляндських громадян, спираючись на чужинські багнети й сили, вчинила заколот проти Фінляндського Парламенту і призначеного ним легітимного Уряду, насильницькими методами перешкоджаючи їх діяльності і наражаючи на небезпеку нещодавно здобуту свободу Вітчизни. Уряд країни вважає, що мусить усіма приступними способами покласти край цій зраді. Для цього загони самооборони, за наданими Парламентом повноваженнями утворені для підтримання ладу в країні, підпорядковано спільному керівництву, а їх командувачем призначено генерала Маннергейма. Уряд наказує законослухняному населенню країни допомагати генералові Маннергейму і його загонам усім тим, що він вважатиме за потрібне для успішного виконання свого завдання.
Ті введені в оману громадяни, які зі зброєю в руках узялися до знищення легітимного суспільного ладу, повинні негайно облишити свої спроби і здати зброю загонам, вірним урядові країни. Якщо вони не бачать злочинності своїх дій і внаслідок цього не підкоряться, нехай пам’ятають, що їхні намагання в кожному разі приречені на невдачу. Урядові загони вже зайняли велику частину країни і наближаються до міст, розташованих на півдні та південному заході. Жоден опір не зупинить їх у боротьбі за свободу Вітчизни й проти її зрадників.
Розпочаті воєнні дії були спрямовані проти російських збройних сил, які лишалися в Фінляндії, хоча радянський уряд і визнав незалежність країни. Таким чином війна, що почалася, була визвольною війною, війною за свободу. Цей факт залишається незмінним попри те, що надалі воєнні дії довелося спрямувати і проти росіян, і проти власних бунтівників, а провина за це не лежить ні на легітимному уряді, ні на його армії. Винуватцями були ватажки заколоту.
Те, що я побачив і про що довідався за перший тиждень перебування в Ваасі, засвідчило, що уявлення Військового комітету про південнопог’янмаанську шуцкорівську організацію та її загальний стан було занадто оптимістичним. Це стосувалося передусім зброї, але також і кількісного складу. Виявилося, що навіть у Ваасі важко дістати точну інформацію, але зрозуміло було принаймні, що шуцкори за своєю бойовою цінністю вельми неоднорідні. Донесення про російське військо теж були суперечливими.