У Саво, де 11 лютого командування обійняв генерал-майор Левстрем, саме зав’язалися запеклі бої. Там треба було запобігти просуванню ворога вздовж залізниці Коувола — Міккелі, і під Мянтюгар’ю військо зайняло оборону, яка протрималася до кінця війни.
На ділянці фронту між Саймаа і російським кордоном єгерський капітан Сигво з карелами теж відбив усі атаки на вуоксенську межу.
У південній Фінляндії було кілька героїчних спроб піднятися на збройну боротьбу з насильницьким режимом заколотників. Утім, розрізнені операції були приречені на невдачу. Відбулися вони тричі, і здійснили їх Сіґурдський загін, Пеллінґський загін і шуцкор м. Уусікаупункі.
Внесок перших двох загонів був цінним головно тому, що їхні дії в провінції Уусімаа протягом усього лютого сковували чималенькі сили червоних й відвертали увагу керівництва заколоту від північного войовища. Теми Уусікаупунського шуцкору і його участі в подіях на Аландських островах варто торкнутися трохи докладніше, бо це переросло в прикре політичне ускладнення. Воно стало прелюдією намагань Швеції відокремити від Фінляндії Аландські острови, і це призвело до гострої незлагоди в наших міждержавних стосунках, які, на думку Фінляндії, мали формуватися зовсім по-іншому.
У перших числах лютого близько 600 шуцкорівців із округу міста Турку зібралися в Уусікаупункі. Спочатку вони хотіли заскочити зненацька поблизькі гарнізони, а потім пробитися до білих у північну частину провінції Сатакунта, однак недостатнє озброєння і погана поінформованість про загальну ситуацію завадили здійсненню цього плану, і командири вирішили замість цього повести свій загін на Аландські острови, сподіваючись, що там він зможе знезброїти росіян (які, за чутками, поводилися недисципліновано), і налагодити морське сполучення з Пог’янмаа.
Того самого вечора, коли почався перехід через протоку Кігті, наш військовий аташе, капітан Єста Теслев, і його помічник доктор Кай Доннер, телеграфували мені про це зі Стокгольма. Потім надійшло повідомлення, що наші співвітчизники в шведській столиці почали організовувати перевезення морем зброї й амуніції для уусікаупунського шуцкору, сподіваючись, що на Аландських островах може початися повстання.
Це повідомлення було дуже цікавим. Воно давало надію на те, що в тилу в заколотників виникне осередок спротиву, який може стати збірним пунктом для шуцкорів усієї південно-західної Фінляндії. Крім того, в разі здолання російського гарнізону на Аландських островах нам до рук потрапило б іще й чимало трофейних матеріальних засобів.
Подальші донесення свідчили про те, що надії справджуються. 13 лютого уусікаупунський шуцкор під командою капітана Фабрітіуса добувся на головний аландський острів, де швидко роззброїв деякі російські загони і гарнізони кількох берегових фортів, а також зібрав чимало трофеїв, зокрема 8 гармат. Скрізь, куди заходили уусікаупунці, аландці вітали їх як визволителів і відразу заходилися створювати власні шуцкори.
До того як донесення про перебіг подій прояснили становище, я 13 лютого звелів нашому посольству в Стокгольмі доправити до мене в Ставку для наради кількох аландців, які б знали місцеві умови. Разом з тим я сповістив посольство, що не можна починати жодних операцій на Аландських островах, окрім тих, які будуть зазначені в схваленому мною плані, і телеграфував шуцкорові наказ залишатися на островах.
Проте на перебіг подій почав невдовзі впливати новий, несподіваний чинник — у справи втрутився шведський уряд. 13 січня орендований посольством пароплав Hero відплив зі Стокгольма з добровольцями, зброєю і боєприпасами на борту. Хоча від влади було отримано належний дозвіл, судно зупинили на шведських шхерах. Це сталося тому, що шведський уряд вирішив надіслати на Аландські острови власну експедицію «для запобігання насильницьким діям проти мирних острів’ян». 15 числа капітан Фабрітіус дізнався, що шведський панцерник і ще два судна стали на якір біля Екере і якийсь офіцер прибуде домовлятись, як обом супротивникам залишити Аландські острови. З огляду на це було продовжено перемир’я, укладене між уусікаупунським шуцкором і росіянами для обміну полоненими. Але коли надійшла тривожна звістка, що з Турку всупереч домовленості пливе червоногвардійський загін на льодоломі «Муртая», капітан Фабрітіус припинив перемир’я. Далі шуцкор напав 17 лютого на гарнізон у Ґудбю. Після інтенсивного бою росіянам довелося скласти зброю. Таким чином уусікаупунський загін вирішально зміцнив свої позиції на півночі Аландських островів і був сповнений сміливості та віри в себе. Два дні по тому, 19 лютого, він провів найбільший свій бій, успішно відбивши під Ґудбю масовану атаку росіян і червоногвардійського загону, що приплив із Турку.