Найістотнішим завданням Ставки було створити армію з якомога боєздатніших частин. Щонайперше постала потреба зорганізувати шуцкорівські загони, однак через нестачу резерву їх не можна було знімати з фронту. Виявилося, що під час бойових дій неможливо методично відновлювати цілісність і дисципліну. Ми намагались якомога енергійніше поділити шуцкорівські формації на однорідні за командними зв’язками сотні, батальйони і полки, але помітили невдовзі, що реорганізація забирає чимало часу. Аж у квітні вдалося закінчити цю справу і сформувати десять шуцкорівських полків.
Безперечно, треба віддати належне тому, як браво воювали зімпровізовані шуцкорівські одиниці в перші тижні війни, але не обходилося й без дивних уявлень про обов’язки військового послуху. Для ілюстрації можна навести маленьку історію, якій не бракує гумористичних моментів. У лапуаської сотні, яка тоді була в Вілппулі, якось раз, коли на фронті ненадовго запанувала тиша, виникло бажання попаритися в сауні — звісно ж, удома в Пог’янмаа. Вояки поздавали гвинтівки до штабу фронту, а тоді сіли в потяг на Лапуа. За два дні вони повернулися бадьорі й чисті, отримали зброю і знову зайняли позиції. Слава Богу, такі випадки були принаймні винятком.
Моє звернення до цивілізованого світу для отримання добровольчої підмоги дозволило сформувати шведську бригаду. То була єдина у визвольній війні іноземна військова формація, і в її лавах служили також норвежці й данці. На жаль, із тих, хто зголосився добровольцем у Швеції, здійснити свій намір змогли одиниці. Шведська бригада мала кількісний склад батальйону, але зберегла первісну назву. Під час наступу на Тампере, та й згодом у боях у західній Фінляндії вона показала себе гідною давньої військової слави шведів. В інших, фінських, підрозділах служило з чотириста шведів.
З огляду на наступальне завдання армію, звичайно, треба було підсилити новими підрозділами. Першим заходом став набір. Сенат створив дві військові одиниці, «Корогву порядку» і «Сторожу Фінляндської республіки», і це вже були невеликі кадрові частини. «Корогва» стала кістяком першого нашого кавалерійського полку, який дістав історичну назву Уусіманський драгунський полк. Зі «Сторожі» сформували Сейняйоцький гренадерський батальйон. Коли закінчилося формування ще п’ятьох набраних батальйонів, їх урешті об’єднали в 1-й і 2-й гренадерські полки. Крім того, з навербованого рядового складу було сформовано шість батарей і стільки само висадних команд.
Невдовзі виявилося, що система, де поряд із добровольчими загонами без виразної структури формуються наймані регулярні частини, вельми погана. Тому набір доводилося застосовувати лише як крайній захід, до якого ми вдавалися, доки не з’явилася змога мобілізувати людський ресурс усієї визволеної Фінляндії. Передумовою цього було запровадження загальної військової повинності. На моє особисте прохання сенат оголосив 18 лютого загальну військову повинність на підставі відповідного закону 1878 року, і відтоді під прапори закликали всіх придатних до військової служби чоловіків віком від 21 до 40 років.
Після цього в певних колах залунали підозріливі і застережливі голоси. Скажімо, стокгольмська газета Svenska Dagbladet повідомила, що ідея дати зброю лівим елементам, або, як було сформульовано, «саме тим людям, проти яких точилася війна на півдні», породила сумніви в сенаті, хоча він і поступився «завзятому тиску» військового керівництва.
Не пригадую, щоб між мною і сенатом виникали в цьому питанні які-небудь розбіжності, — годі й казати про начебто мій «завзятий тиск» — але, звісно ж, я рішуче підтримував думку, що пора вдатися до цього заходу. Що стосується ризику, пов’язаного з видаванням зброї народові, то весь наш задум і базувався на тому, що більшість народу хоче визволити країну і для досягнення цієї мети готова пролити кров і пожертвувати життям. Слушність цієї віри в народ довели вже перші бої, до яких стали пліч-о-пліч чоловіки з усіх прошарків суспільства. Тих, хто не з’явився на призов, було мало, і це не могло не тішити. Бойові дії частин, сформованих із військовозобов’язаних, теж не зганьбили моєї віри. Я не знаю жодного випадку, щоб у білій армії оприявнювалася політична обструкція.
На основі наявного статистичного матеріалу Ставка розробила організаційний план, побудований на обороноздатності всього народу, і в ньому було враховано, крім негайних потреб, іще й готовість до оборони в майбутньому. В остаточному вигляді план охоплював 9 дивізій, загалом 27 полків, а також спеціальні підрозділи. За розрахунками, офіцерські та унтер-офіцерські кадри переважно мали утворитися з вишколених у Німеччині єгерів.