Остаточно організація командування фронтами завершилася в середині лютого, коли військо було поділено на оперативні групи. Сатакунською групою між Ботнічною затокою і озером Нясіярві командував від 20 лютого полковник Ернст Ліндер. Гямеянською групою між озерами Нясіярві і Пяйянне командував полковник Мартин Вецер. Савоянською групою між озерами Пяйянне і Саймаа командував генерал-майор Ернст Левстрем. Карельською групою між озерами Саймаа і Ладозьким командував єгерський капітан Аарне Сигво.
Наразі ми ще мусили тримати оборону. Тому я попередив командувачів груп, щоб вони не дали спокусити себе бодай на невеликі наступальні дії. До них можна було вдаватися лише з дозволу головнокомандувача. Найближчі тижні минули під знаком і стратегічної, і тактичної оборони.
Власне, на часі вже було упідлеглити фронтові частини єдиному командуванню, адже невдовзі вони зазнали суворого випробування на міцність. У першій половині лютого росіяни і червоні гвардії шалено, хоча надаремно, атакували чимало ключових позицій білого фронту. 21 числа ворог був готовий розпочати силами приблизно 10 000 вояків масштабніший наступ, стратегічною метою якого стала межа Ювяскюля — Гаапамякі — Крістійнанкаупункі. Половина ворожих сил сконцентрувалася на важливій ділянці Вілппула — Руовесі, де існувала приваблива мета — Гаапамякі. Однак уже 25 лютого стало очевидно, що цей перший величенький наступ червоних зазнав невдачі.
Одночасно зі спробами наступу на провінції Сатакунта і Гяме червоні почали наступ і в Карелії, який, утім, вийшов набагато тривалішим. Після того як у Петербурзі було сформовано нові російські частини й червоні гвардії додатково отримали зброю і боєприпаси, супротивник силами приблизно 10 000 вояків почав наступ на вуоксенську межу. Головний удар було спрямовано на Антреа. Карельській обороні, що мала в розпорядженні менш як 2000 вояків, загрожувала небезпека. Попри те що з інших фронтів не можна було знімати резерви, Карельська група сама зуміла відбити всі атаки. Це стало одним із найбільших здобутків у визвольній війні. 11 березня вщух і наступ у Карелії. Там білий фронт теж встояв.
Те, що наступ червоних було відбито на всіх фронтах, засвідчило, що шуцкорівське військо набуло сили й згуртованості. Нечисленним оборонцям, яким ми в останній момент змогли надіслати щойно отриману з Німеччини зброю, успіх дався дуже важко. Вояків не встигли навчити нею користуватися, однак природжені бійцівські властивості фінів і навички володіння мисливською зброєю надолужили ці прогалини.
Червоні воювали відважно і наполегливо, і їм не бракувало матеріальних засобів, однак наступ засвідчив, що їхнє військо теж було зімпровізоване й російські частини не змогли скористатися воєнними навичками і технічною вправністю. Відчувалося, що командування — як низове, так і вище — не перебуває на висоті завдання. «Головнокомандувач об’єднаного фінляндського війська», редактор газети і колишній хорунжий Ееро Гаапалайнен, був головнокомандувачем лише номінально, а по-справжньому командування обіймав начальник його штабу, полковник Свєчников. Утім, їхня влада поширювалася лишень на західну і центральну ділянки фронту, а ось карельським військом фактично командував штаб Виборзького корпусу разом зі штабом Петербурзького округу. Відсутність єдиного командування й те, що вирішенням справ опікувалася незліченна кількість різних комітетів і штабів, звичайно, шкідливо вплинули на воєнні дії.
У ті критичні лютневі тижні відбувалася інтенсивна праця за лінією білого фронту. Треба було зібрати сили, щоб перехопити ініціативу, розбити червону північну армію, остаточно відвернути загрозу втрати Гаапамякі і здобути Тампере. Проте фронтові частини дуже стомилися від оборонних боїв, і їх сковували оборонні завдання. Та й організація артилерії ще не завершилася. Ще не було «єгерської піхоти», набраної з військовозобов’язаних, адже закликані вояки мали зібратися лише в кінці лютого — на початку березня. Було багато аргументів проти наступу, але ще більше — на його користь.
Голод і терор на півдні спонукали до швидких дій, а крім того, я знав, що супротивник інтенсивно готує наступ. Ставка порахувала, що незабаром у його розпорядженні між Ботнічною затокою і озером Пяйянне буде 25 000 вояків. Ближчала весна, і невдовзі бездоріжжя почало б перешкоджати маневрам війська. Після скресання криги відкриті водойми полегшуватимуть оборону супротивнику. Зважаючи на ці обставини, я 27 лютого віддав наказ уживати заходів, щоб до середини березня військо було готове перейти до наступу.