За такого становища не було іншої ради, як здійснити часткову мобілізацію. Перший наказ, який стосувався резервістів війська прикриття, вийшов 9 червня. Вони зайняли недобудовані оборонні позиції, хоча й слабкими силами.
13 червня совєтський уряд офіційно спростував усі чутки про війну, проте надходили надійні донесення, що по той бік нашого східного кордону широкомасштабно готуються до війни. А ще було виявлено активність на Фінській затоці й на Ганко. Це змусило нас мобілізувати всю польову армію. Відповідний наказ було дано 17 червня. Згідно з Аландською конвенцією 1921 року ми мали зайняти демілітаризований архіпелаг. Довелося евакуювати населення з великих прикордонних теренів, і 60 000 осіб було переселено в центральні частини країни. Військо дістало наказ уникати будь-яких дій, які могли б дати росіянам привід для провокації.
Ми мали лише один план воєнних дій, і він був суто оборонним: відповідно до нього концентрація війська цілковито ґрунтувалася на оборонних завданнях. Твердження, що Фінляндія готувала наступальну війну, не відповідає дійсності. Те, що перша наступальна операція на півночі від Ладозького озера розпочалася аж за три тижні після початку війни, а наступна, наслідком якої стало визволення Виборга й Карельського перешийка, ще за три тижні, зумовлювалося тим, що військо довелося перегруповувати для наступу.
Транзитний рух німців через Лапландію, який ще наприкінці весни становив лише кілька тисяч відпускників і хворих, останнім часом набував дедалі більших масштабів. Коли розпочалася мобілізація, рух транспорту перевантажив нашу рідку мережу комунікацій, що призвело до серйозних затримок. Аби впровадити порядок у цьому всьому, я домовився з німцями, щоб вони перейняли на себе постачання дислокованого на півночі Фінляндії ІІІ корпусу. Виклавши цю справу президентові республіки, я 15 червня наказав підпорядкувати корпус, щойно закінчиться його концентрація, німецькому командувачеві. Водночас я звелів командувачеві корпусу негайно зв’язатися зі мною, на той випадок, якщо йому всупереч нашій гадці надходитимуть оперативні накази німців.
Повідомлення, що Німеччина розпочне воєнні дії проти Совєтського Союзу, і то вже завтра, надійшло увечері 21 червня. Застережних заходів було вжито в останній момент.
Раннього ранку 22 червня 1941 року німці перетнули кордон СССР, й о 6:00 по радіо було передано відоме звернення Гітлера, у якому він зокрема заявив, що фінляндське й німецьке військо на узбережжі Північного Льодовитого океану стоїть пліч-о-пліч, боронячи фінляндську землю. Зважаючи на те, що Фінляндія не зобов’язувалася вступати у війну разом з німцями і неодноразово категорично наголошувала їм на цьому, Гітлер не мав жодного права робити таку однобічну заяву. Я не можу позбутися думки, що він це зробив з метою поставити Фінляндію перед фактом, і це спровокувало б напад росіян. Але з другого боку я певен, що в будь-якому разі його було не уникнути.
Уранці 22 червня росіяни почали низку атак, бомбардуючи й обстрілюючи суто фінські об’єкти. О 6:05 вони скинули бомби на фінські панцерники під Соттунґою, о 6:15 — на форт Альшер на архіпелагу Турку, а о 6:45 — на транспортні судна під Корппо. О 7:55 запрацювали російські батареї на Ганко. У Петсамо одне судно зазнало артилерійного обстрілу, і росіяни відкрили там вогонь на наш бік державного кордону.
Щоб роз’яснити позицію Фінляндії, міністерство закордонних справ розіслало того самого дня нашим представникам за кордоном — зокрема і в Москві та Берліні — циркулярну телеграму. У ній ішлося про те, що Фінляндія має намір залишатися нейтральною, але оборонятиметься в разі нападу СССР. Цю заяву було повторено два дні по тому в ще одному повідомленні для посольств. Позаяк Вільгельмштрасе на прес-конференції 24 червня оголосила, що з позицією Фінляндії не все зрозуміло, а тому її наразі вважають нейтральною стороною, нашу заяву взяли ad notam і в Німеччині. У британському парламенті міністр закордонних справ Іден заявив, що Англія вважає Фінляндію нейтральною і що, наскільки відомо, у фінсько-російських стосунках нічого не змінилося.