У центральній Карелії підпорядкована безпосередньо мені 14-та дивізія, командував якою полковник Рааппана, теж здобула територію й досягла великих успіхів. Після того як його військо в районі Ребол оточило й, відбиваючи вперті контратаки, розтрощило російську дивізію, воно дійшло до села Рукаярві й 11 вересня здобуло його. Далі воно дістало наказ переходити до оборони. Так було створено захисну зону для важливої залізниці Йоенсуу–Контіомякі, яка і під час Зимової війни була під загрозою.
Під час операцій я неодноразово відвідував військо і мав нагоду ознайомитися як з його труднощами, так і з неповторною заповзятливістю. Уже на першій стадії наступів на Корпілагті–Салмі я відвідав штаб Карельської армії, дислокований у Нійттюлагті під Йоенсуу, і на залізничній станції незадовго до того відвойованої Вяртсилі зустрів чимало командирів, а також привітав військо, яке маршувало вперед. До Вяртсилі було викликано й командувача VІ корпусу. Генерал-майор Талвела зажадав поновити наступ з туулосйокської межі. Але, знаючи його імпульсивну вдачу, я вважав за потрібне зауважити, що для цього ще не настав час. Наступ не годилося починати, доки не налагоджено постачальних комунікацій і не знято сили з інших ділянок. Я не прагнув блискавичних успіхів.
Німецькі лапландські сили, підпорядковані командувачеві в Норвегії, генерал-полковникові фон Фалькенгорсту, утворювали окрему групу армій, яка складалася із чотирьох дивізій. Крім того, на цьому напрямі стояли фінські 3-тя й 6-та дивізії, які, дислоковані в Суомуссалмі й Куусамо, було об’єднано в ІІІ корпус під командою генерал-майора Сійласвуо. Відповідно до вказівок німецького верховного командування, Лапландська армія мала здобути Мурманськ і перетяти Мурманську залізницю.
Завдяки нещодавно збудованій Салльській залізниці з’явилася змога спрямувати головний удар наступу на Саллу, звідки німці мали намір добутися до Кандалакші, розташованої біля Мурманської залізниці. Це завдання було доручено німецькому ХХХVІ корпусу, який складався з двох дивізій. Він вирушив 1 липня, а тим часом фінська 6-та дивізія, дислокована в Куусамо, рухалася лісовою глушиною до ворожих підвізних доріг на сході від Салли. Трохи далі на півдні решта ІІІ корпусу почала наступати на об’єкти Кестеньга й Ухта.
Виявилося, що наступ на Саллу — вкрай важке завдання. Широка система російських фортифікацій витримувала всі спроби німців, і лише загрозливий двобічний обхідний маневр змусив ворога врешті здати Саллу. Існувала загроза, що шлях до відступу йому перекриє 6-та фінська дивізія, яка вже наближалася. Водночас широкомасштабний маневр на півночі від Куолайокі 6 липня вивів німців на залізницю й шосейку позаду Салли. Утім вони не змогли завадити ворогу вибитися з оточення, коли він, ослаблений втратами й усвідомлюючи небезпечність ситуації, почав відступ уранці 8 липня.
Після того, як було здобуто гірський масив Салли, якогось іншого серйозного захоплення території не відбувалося. Лише частини ІІІ корпусу, які оперували в напрямі на Кестеньгу й Ухту, наступали й далі, хоча з обмеженими об’єктами. У районі Петсамо рух німців теж зупинився в лісовій глушині біля Літсайокі (Ляатсяйокі), де вони й стояли до кінця війни.
Німці проводили операції незалежно від наших. Але через те, що вони відбувалися з фінляндської території і дії на німецьких ділянках впливали на наші, виникала ідея підпорядкувати німецькі частини фінському головнокомандувачеві. Те, що про це вже йшла мова, з’ясувалося, коли представник німецького військового командування в моїй Ставці, генерал піхоти Ерфурт, наприкінці червня сповістив начальника Генштабу, що це питання було поставлено на обговорення в німецькій Ставці. Мені цей задум не подобався. З одного боку, така організація дуже збільшила б моє навантаження і поклала б на мене відповідальність за військо, якого я не знав. З другого — я передчував, що за цим крилося: з великою імовірністю такий чималий контингент німецької армії хочуть підпорядкувати мені для того, щоб зробити мене залежним від німецького командування.
Повідомлення генерала Ерфурта слід вважати зондажем, і це з’ясувалося з того, що він поцікавився в начальника Генштабу, чи той переказав його головнокомандувачеві і як останній відреагував на ідею. Генерал-лейтенант Гайнрихс поінформував його, що я проти.