6 грудня Англія оголосила Фінляндії війну.
І урядова нота, і моя телеграма згодом зазнали гострої критики, насамперед під час судового процесу над призвідцями війни. З другого боку, розсудливі люди запитували, чи запобігли б ми оголошенню війни, зробленому на вимогу росіян, якби відповідь було сформульовано по-іншому.
У день незалежності Фінляндії 6 грудня 1941 року громадськість дістала три важливих звістки. Того дня парламент урочисто оголосив, що до держави долучено відвойовані терени, а на патріотичному святі в гельсінському Мессугаллі, де виступив з промовою президент республіки, публіку повідомили, з одного боку, про оголошення Англією війни, а з другого — про здобуття Медвеж’єгорська.
Те, що влада односторонньо скасувала територіальні приписи мирної угоди 1940 року, а отже, ще до миру, нічого не знаючи про його умови, оголосила про злучення Виборзького лену з Фінляндією, здавалося мені вельми небезпечним. Хоч цей захід, певно, таки пожвавив людей, можна було передбачити, що він викличе критику за кордоном і завдасть нам принижень під час укладання миру.
Прикро було, що стосунки з Англією, яка надавала нам таку цінну підтримку під час Зимової війни, остаточно розірвано після багатьох років гармонічної співпраці і в економічній, і в політичній царині. Це сталося лише за неповних два роки після того січневого дня 1940 року, коли Вінстон Черчиль у промові по радіо так оцінив боротьбу фінляндського народу проти того самого ворога, який мав кількісну перевагу й постійно загрожував нашому існуванню:
Лише Фінляндія — чудова, велична Фінляндія, перед якою постала моторошна небезпека — демонструє, на що здатні вільні люди. Послуга Фінляндії людству є неоціненною. Ми не здатні сказати, що судилося Фінляндії, але решта цивілізованого світу не могла б спізнати сумнішої драми, ніж якби той чудовий північний народ врешті зазнав розгрому і — здоланий набагато численнішою силою — рабства, гіршого від смерті. Якщо світло свободи, яке ще так яскраво сяє на закрижанілій півночі Європи, згасне, це віщуватиме повернення до темних часів, за яких будь-який слід двотисячнорічного поступу людства буде приречено на знищення.
Такий беззастережний вияв симпатії з вуст людини, що посідає таке становище, як Вінстон Черчиль, того разу надав фінляндському народові мужності й вселив надію в його нерівній боротьбі. Те, що тепер британська позиція оприявнилася в офіційному оголошенні війни, не могло не викликати гіркого розчарування. Водночас це сприйняли як свідчення того, що у великій політиці немає місця моралі. Важко зрозуміти, чого домоглася Англія оголошенням нам війни.
Опис операцій під час першого року війни доречно завершити розповіддю про події на Ганкському фронті, де вони від самого початку набули характеру позиційної війни, якій були притаманні артобстріли, часто інтенсивні. На справжній штурм нам забракло сил, після того як 17-ту дивізію в серпні довелося перекинути до Східної Карелії. Залишилися підрозділи берегової оборони, а також шведський добровольчий батальйон, командував яким підполковник Берґґрен. Тактика полягала в тому, щоб локальними атаками на суходолі й морі притлумити залогу, сподіваючись, що з настанням зими вдасться її ізолювати.
Поставши перед такою перспективою, росіяни воліли з власної ініціативи залишити Ганко. Рішення було виконано вночі проти 3 грудня. На наземному фронті ворога не вдалося скувати, але вийшовши в море, транспортний флот зазнав великих втрат від мінних перепон і артилерійного вогню.
Наше військо ввійшло на Ганко 4 грудня. Загрозу життєво важливим частинам країни було ліквідовано, і тепер з’явилася змога вжити заходів, щоб відкрити навігацію до цього найважливішого нашого зимового порту, і крім того, поновити рух прибережним фарватером Фінської затоки. Військо на Ганкській ділянці дістало подяку в наказі, у якому особливо було відзначено внесок шведських добровольців.
У середині грудня я відвідав Ганко, де у сніговій прийняв парад війська. Я багато років улітку мешкав у цьому ідилічному містечку, тому мені було боляче дивитися, наскільки воно змінилося за короткий час чужого панування й війни, хоча будинки збереглися, готові приймати попередніх власників.
Німецькі армії й далі наступали на Москву і на початку грудня утворили загрозливе півколо на півночі, заході, півдні й південному сході від міста. Совєтський уряд готувався переїздити до міста Куйбишев (Самара), розташованого за 800 кілометрів на схід біля середньої течії Волги. Хоча найкоротша віддаль від фронту до Москви становила лише 25 кілометрів, гітлерівським арміям не судилося вступити до давньої столиці Росії. Саме в той момент, коли здавалося, перемога гарантована, у боротьбу вступила російська зима, зупинивши наступальну хвилю. На багатьох ділянках відбулися успішні російські контрудари. Моторизовані німецькі частини вмерзали в багно, і служба постачання зазнала випробування, яке німецькі організаторські здібності не витримали. Для зимової кампанії німецьку армію не було споряджено — потвердження цього я незабаром почув від самого Гітлера.