Загалом можна сказати, що перша зима війни позначилася порівняним спокоєм на наших фронтах — за винятком мааселькської ділянки, розташованої найближче до Мурманської залізниці, яка ставала дедалі важливішою для воєнних дій союзників. Там росіяни демонстрували очевидне занепокоєння, що в перші десять днів січня оприявнилося в атаках з боку Повенци, метою яких, як здавалося, було відвоювати Медвеж’єгорськ. Усі атаки на цьому напрямі наше військо відбило. Приблизно в той самий час йому довелося в центральній частині перешийка Мааселькя відбити ще одну низку атак росіян з менш однорідним керуванням, так звані бої під Кріві, які після енергійної фінської контратаки завершилися здобуттям місцевої залізничної станції. Обидві операції засвідчили, що ворог побоюється фінських активних дій, спрямованих проти Мурманської залізниці.
Коли Карельська армія виконала завдання, я повернув її заслуженого командувача, генерала Гайнрихса, на посаду начальника Генерального штабу, а генерал-лейтенанта Ганелля, який обіймав цей пост від липня 1941 року, було призначено інспектором фортифікаційної роботи. Виконуючи ці функції, він іще раз міг продемонструвати здатність успішно керувати масштабною фортифікаційною роботою у пришвидшеному темпі.
Карельську армію було поділено на дві групи, південнішу з яких — Олонецьку — підпорядкували генерал-лейтенантові Ешу, а генерал-лейтенанта Лаатикайнена призначили командувачем північнішої, Мааселькської групи. Еша на посту командувача ІV корпусу, дислокованого на Карельському перешийку, заступив генерал-лейтенант Егквіст.
Окупованою Східною Карелією, починаючи від попередньої осені, керував тимчасовий орган під орудою гірського радника, полковника Котилайнена. Упродовж січня 1942 року ця організація набула остаточної форми, так що весь окупований терен — за винятком зон, які містилися найближче до фронту й лишалися під контролем фронтових командирів — було об’єднано в один адміністративний округ, підпорядкований начальнику військової адміністрації зі штабом у Петрозаводську. Начальником військової адміністрації лишився Котилайнен.
Перш як повернути генерала Гайнрихса на пост начальника Генерального штабу, я відрядив його до німецької Ставки у Східній Прусії, щоб дістати інформацію про на позір великі невдачі німців, а також про їхні плани на найближчий час.
Повернувшись, генерал Гайнрихс повідомив, що катастрофа на центральній ділянці Східного фронту, очевидно, справила велике враження на німецьку Ставку. Коли він відвідав Гітлера, той звинуватив у невдачах ненадійні зведення метеорологів і пояснив, що все дуже перебільшила ворожа пропаганда. За словами Гітлера, загальна кількість обморожених не сягає навіть стількох десятків, скільки тисяч називає пропаганда. А ще райхсканцлер заявив про тверду певність, що гіркий досвід непридатності певної техніки в дужий мороз надихне збройні сили на нові зусилля, завдяки яким буде подолано труднощі і проторовано дорогу до остаточної перемоги. Фронти на півдні й південному сході від Ленінграда буде повернено до попереднього стану. Начальник Генерального штабу армії генерал-полковник Гальдер натомість видався перевтомленим і пригніченим. Як він висловився, російська кампанія надмірно коштувала німцям. Однією з причин цього він вважав бойовий дух росіян, який разом з кількісною перевагою сприяв їхнім успіхам.
Наприкінці січня 1942 року мене відвідав президент республіки, щоб обговорити становище. Вельми сутужною була ситуація з постачанням, і країна дуже залежала від імпорту харчових продуктів з Німеччини. Урожай вдався слабенький, та ще і його збиранню шкодило те, що вдома жінкам доводилося брати на себе тягар чоловічої роботи. На заході Швеція була єдиною країною, з якою ми мали зв’язки. Ми мусили зберегти незалежність від Німеччини й волю дій, але не ставлячи під загрозу імпорт харчових продуктів. Коли зайшла мова про загальне становище у війні, я зазначив, що мою віру в шанси Німеччини успішно впоратися з війною було підірвано, щойно з’ясувалося, як кепсько німці наготувалися до зимової кампанії; мені здавався цілком можливим і повний крах на Східному фронті.