27 червня я в супроводі п’ятьох офіцерів вирушив у дорогу у просторому літаку, що його мені ґречно надав райхсканцлер. Після безпроблемного шляху ми приземлилися поблизу німецької Ставки недалеко від міста Ґолдап у Східній Прусії. На летовищі, де стояла сотня почесної варти й оркестр, нас зустрів генерал-фельдмаршал Кайтель. До райхсканцлерового потяга, який чекав на поблизькій станції, ми під’їхали на автомобілях. Обтрусившись від дорожнього пороху, ми вийшли на перон, щоб зачекати на райхсканцлера, який невдовзі прибув у відкритому автомобілі. Він підійшов бадьорою ходою й міцно потиснув мені руку, після чого я висловив подяку від фінляндської армії і від себе самого за його візит до Фінляндії, а також переказав вітання від президента республіки.
Із залізничної станції райхсканцлер завіз мене на своєму автомобілі до Ставки, розташованої в розлогому лісовому масиві, де різні її відділи містилися в добре замаскованих будівлях і сховищах. Найважливіші органи працювали в просторих бункерах, і в одному з них відбулася доволі тривала розмова віч-на-віч між мною і райхсканцлером. Я певною мірою чекав, що він порушить давнє питання про спільну операцію проти Ленінграда й Мурманської залізниці, але із задоволенням констатував, що господар хоче насамперед обговорити військовий потенціал Фінляндії. Статистичні дані, які я навів, упевнили його в тому, що війна поклала великий тягар на плечі фінляндського народу. Тягар, як мусив визнати райхсканцлер, що навіть перевищував воєнне навантаження, яке мала Німеччина. Це дало йому привід ще вище оцінити наші воєнні здобутки.
Далі генерал Йодль у великому бункері оперативного відділу зробив огляд становища на різних войовищах, усе це резюмував райхсканцлер своєю промовою, що засвідчила його і обізнаність, і оптимізм. Наступ у Лівії, який за всіма ознаками мав закінчитися вирішальною перемогою, давав йому привід висловити якнайвищу похвалу вправному командувачеві, генерал-фельдмаршалу Ромелю. А ще райхсканцлер поінформував нас, що найближчими дням почнеться наступ німців на сході і що він сподівається на переможну розв’язку перерваної зимою кампанії, яку вінчатиме просування до кавказьких нафтових джерел. Нафта — ось що насамперед потрібне Німеччині, щоб провадити боротьбу далі! Цікавою, без сумніву, була інформація, що незабаром розпочнеться наступ на Ленінград.
Після простого сніданку у Ставці я подався до Генерального штабу армії, щоб зробити візит у відповідь до його начальника, генерал-полковника Гальдера, якого не зміг прийняти під час його відвідин Фінляндії за кілька років до того. Мені здалося, що цей візит увічливості не дуже сподобався райхсканцлеру і його найближчим людям. З подальших подій я зробив висновок, що Гальдер, якого на початку 1943 року змусили залишити свій пост, ще в часи мого візиту перебував у неласці. Обхід Генерального штабу вийшов цікавим. Випивши чаю у Ставці, я подякував райсканцлерові за прийняття, яке він підготував для мене й моїх офіцерів, і попрощався з ним.
Райхсмаршал Ґеринґ запросив нас на бенкет до свого мисливського павільйону неподалік від Ставки. З найвищим командувачем німецьких військово-повітряних сил я бачився ще до війни: спершу коли був гостем на полюванні, а потім, 1935 року, під час навчальної поїздки до Німеччини на його запрошення. Тепер я мав нагоду подякувати йому за сприяння тому, що з деякими політичними в’язнями в німецьких концтаборах — моїми польськими, бельгійськими й австрійськими друзями — поводилися ліпше, ніж зазвичай. Знані госпо́дарські риси райхсмаршала цілковито розкрилися в той вечір, який проминув у приємному спілкуванні. Я заночував у мисливському павільйоні, а назавтра, 28 червня, повернувся до Гельсінкі літаком.
Генеральний наступ німців на південній ділянці Східного фронту розпочався 28 червня 1942 року штурмом Севастополя і рухом з курської ділянки на Воронеж, розташований над Доном, а далі тривав у південно-східному напрямі попід цією річкою. Виявилося, що росіянам під час уміло проведених стримувальних боїв раз по раз вдавалося відриватися від супротивника в потрібний момент. Наступ так і тривав тиждень за тижнем, німці захоплювали дедалі більше території, але без вирішальних битв. Подолавши Дон, німці 28 серпня дійшли до вигину Волги на півночі від Сталінграда, але тут опір зміцнів. Трохи згодом вони й на півдні від Сталінграда добулися до Волги, після чого почалася запекла битва за саме місто.