Посилаючись на цю доповідь, я зазначив, що, на мою думку, негативне ставлення до мирного врегулювання стосунків, яке забовваніло на горизонті, спровокує критику й розкол, а також послабить бажання жертвувати собою й боротися. Я вважав, що уряд діє відповідально і правильно, скориставшись нагодою та відрядивши представників до Москви, щоб детальніше дізнатися про умови, які висуває совєтський уряд для укладення миру. Якщо з’ясується, що неможливо досягти миру зі збереженням незалежності й свободи Фінляндії, то важке усвідомлення цього, я певен, надихатиме народ на подальшу оборону.
Повернувшись з Москви 1 квітня, делегати потвердили, що умовою мирного врегулювання стосунків є заявити вихідним пунктом перемовин кордони Московського миру. Німецькі частини у Фінляндії треба інтернувати чи депортувати впродовж квітня поточного року — вимога, яка суто з технічного погляду вже була абсурдом. Утім цього разу найгнітючішим здавалося те, що росіяни зажадали репарацій у сумі 600 мільйонів доларів, які ми мали сплачувати товарами впродовж п’ятьох років.
Уряд терміново попросив експертів у питаннях фінансів і народного господарства, зокрема і шведських, подати висновки, і всі в один голос запевнили, що вимога репарацій набагато перевищує можливості Фінляндії. Після кількох днів, сповнених тривоги й вагань, урядові довелося констатувати, що ці умови неможливо виконати. Парламент одностайно підтримав цю позицію, і 18 квітня російські вимоги було відхилено. Невдовзі по тому заступник наркома закордонних справ Вишинський, виступаючи на радіо, заявив, що Фінляндія відкинула пропозицію миру совєтського уряду й тепер за наслідки відповідатиме фінський уряд.
У квітні генерал Ерфурт передав запрошення від генерал-фельдмаршала Кайтеля начальникові Генштабу. Його запрошували відвідати німецьку Ставку, розташовану тоді в Берхтесґадені, щоб обмінятися думками й отримати інформацію. Було важливо довідатися про наміри німецького командування, тому я дав згоду на поїздку. Повернувшись 1 травня, генерал Гайнрихс повідомив, що в Ставці панує неабияка знервованість.
Коли він приїхав, Кайтель і Йодль перебували в Берліні, і вони повернулися звідти наступного дня. Аж близько третьої години генерал-фельдмаршал був готовий привітати генерала Гайнрихса й запросити на обід, після якого він у присутності деяких інших офіцерів висловив невдоволення політикою Фінляндії, зокрема відряджанням делегатів до Москви. Фінляндську пресу він теж дошкульно покритикував за, мовляв, її сумнівну позицію. Кайтель говорив таким тоном, що Гайнрихс підвівся й запропонував розмовляти далі віч-на-віч. «Невже ви проти присутності Йодля? Ми хотіли, щоб він зробив огляд для маршала — якщо це взагалі ще вам цікаво», — відповів Кайтель.
Далі всі троє зайшли до вагона, де були великі столи з мапами, і там Йодль у своєму стилі, по-діловому й зрозуміло, розповів про воєнне становище. Утім генерал Гайнрихс звернув увагу на те, що і Кайтель, і Йодль докладали всіх зусиль, пояснюючи, яку бажану нагоду дасть німцям для вирішального поєдинку із західними державами очікуване висадження десанту. Коли він висловив стурбованість тим, що кільце оточення навколо Ленінграда пробито і росіяни крок за кроком відтискають німців на захід, Кайтель і Йодль щодуху намагалися виправдати ці невдачі. Жодного слушного аргумента, який змінив би наше уявлення про становище, Гайнрихс не почув у їхніх заявах, резюме яких полягало в наголошенні того, що лише перемога німців може врятувати Фінляндію від більшовизації. Начальникові Генштабу — як і мені — здалося, що метою запрошення до Берхтесґадена передусім було дати німецькому військовому керівництву нагоду висловити невдоволення політикою нашої країни, яка хоче миру.
Атмосфера у Фінляндії була пригніченою. Дії, спрямовані на укладання миру, зайшли у глухий кут, а стосунки з Німеччиною виразно гіршали. На початку червня німці припинили експорт зерна до Фінляндії, унаслідок чого ситуація з харчовими продуктами під час чекання на врожай стала критичною. Що більше слабшала міць Німеччини, то виразнішим було усвідомлення того, що Фінляндія опиняється в ізоляції і ми можемо покладатися лише на власні сили.