Моє пояснення вочевидь глибоко вразило гостя, хоч він і знаку не подавав аж до того моменту, коли сів у літак, щоб повертатися на батьківщину. Генерал-фельдмаршал був вельми уважним і ґречним. Мимохідь Кайтель пожалкував, що «щирі й товариські застережні слова», які він адресував у квітні в Берхтесґадені генералу Гайнрихсу, «як мені здалося, боляче вразили його, але їх було сказано з добрими намірами». Про загальне становище гість висловився з оптимізмом, якого потребувало його завдання.
Генерал Ерфурт, який супроводжував генерал-фельдмаршала Кайтеля до Гельсінкі, місця проміжного приземлення, розповів мені, що той у літаку неодноразово повертався до нашої розмови. З дедалі більшою нервовістю він казав, що навряд чи можна витлумачити мої висловлювання якось інакше, ніж що я обійняв посаду очільника держави для того, щоб уможливити вихід Фінляндії з війни.
Одним з перших моїх завдань було доручити уряду з’ясувати розмір допомоги від Швеції, на яку ми могли сподіватися в разі нашого розриву з Німеччиною. Підсумком перемовин стало те, що Швеція зобов’язалася забезпечити нашу потребу в зерні й деяких інших харчових продуктах упродовж півроку.
Тепер настав час поновити контакти з Москвою, які перервалися у квітні. 25 серпня ми зробили офіційний запит послу СССР у Стокгольмі щодо умов для початку мирних перемовин. У відповіді було сказано, що совєтський уряд готовий провадити перемовини про мир, якщо Фінляндія виконає дві попередні умови: негайний розрив стосунків з Німеччиною і вимога до німців вивести своє військо з території Фінляндії протягом двох тижнів, у кожному разі до 15 вересня. Якщо німці не виконають останню умову, Фінляндія має розпочати інтернування. Як було сказано, ці умови висунуто й від імені Великої Британії, а також схвалено урядом США.
Уряд, який хотів поновити перемовини, із задоволенням констатував, що військові й політичні зусилля впродовж літа дали результат: росіяни відмовилися від вимоги про капітуляцію, а також існує термін, хоча й короткий, щоб дати німцям змогу залишити країну добровільно. 2 вересня на закритому засіданні парламент схвалив пропозицію уряду розпочати перемовини на основі цих попередніх умов.
Того самого дня послові Німеччини в Гельсінкі вручили ноту, у якій було зазначено про розрив дипломатичних стосунків і рекомендацію, щоб німецьке військо залишило Фінляндію протягом двох тижнів. Крім того, через генерала Ерфурта я передав німецькому фюрерові й верховному головнокомандувачеві Адольфу Гітлеру листа з таким змістом:
У цей час прийдешніх важких рішень я відчуваю потребу поінформувати Вас: я впевнився, що порятунок мого народу покладає на мене обов’язок знайти спосіб швидко вийти з теперішньої війни.
Несприятливий розвиток загального воєнного становища дедалі більше обмежує можливості Німеччини в ситуації найбільшої небезпеки, що напевно ще спіткає нас, надати в потрібний час і достатньою мірою допомогу, якої ми конче потребуємо і якою Німеччина, як я гадаю, щиро хотіла б нас забезпечити. На саме лиш перекидання однієї-єдиної німецької дивізії до Фінляндії йде стільки часу, що наш опір переважальній силі ворога може бути зламано раніше. А тримати достатню кількість німецьких дивізій у бойовій готовості лише на випадок цього, як я добре розумію, не дозволяє ситуація. Події минуло літа потверджують це припущення.
Цю мою викладену тут оцінку воєнного становища підтримує дедалі більше фінляндських народних депутатів. Навіть якби я був іншої думки, за нашою конституцією я вже не можу ігнорувати волю більшості народу, яка вже виразно оприявнюється. Коли генерал-фельдмаршал Кайтель нещодавно за Вашим дорученням відвідав мене, він зазначив, що народу Великої Німеччини, безперечно, до снаги воювати ще десять років, якщо так судилося. На це я сказав: навіть якщо це, як можна сподіватися, відповідає дійсності, коли йдеться про 90-мільйонний народ, та цілком очевидно, що ми, фіни, вже суто фізично не в змозі витримувати затяжну війну. Вистачило однієї великої російської наступальної операції в червні, щоб мої резерви вичерпалися. Ми більше не можемо дозволити собі такого знекровлення, інакше постане загроза самому існуванню маленької фінляндської нації.