Ще 3 вересня я наказав перекинути 6-ту дивізію з Карельського перешийка до Каяані, а 15-ту бригаду розташувати на півдні від Оулу. Ситуація була сумбурною і вельми складною. Ще до укладання перемир’я чи миру нам доводилося послаблювати наше угруповання, яке оборонялося від росіян, і посилати частини на північ.
Допоки наші контакти з німцями цілковито не урвалися, я хотів спробувати пришвидшити відведення німецьких частин, щоб по змозі запобігти воєнним ускладненням. Тому я вранці 5 вересня викликав до себе генерала Ерфурта, на розсудливість якого навчився покладатися, і попросив його спонукати генерал-полковника Рендуліча виводити військо в хутчішому темпі. Я запевнив його, що ми зі свого боку зробимо все, щоб полегшити німцям перевози. Тут генерал повідомив мене, що раніше вранці він уже зв’язався з генерал-полковником Рендулічем і що той уже розпочав виведення війська. Ця інформація потішила мене. Якби німці захотіли швидко виїхати з країни і пожертвувати частиною своїх запасів, для нас би відкрилася можливість уникнути поневірянь ще однієї війни. Але такого вдалого виходу не сталося.
Мене втішило, що генерал Ерфурт і на тій зустрічі продемонстрував повне розуміння того, у якому нелегкому становищі перебуває Фінляндія — його прихильне ставлення до нашої країни лишалося незмінним до кінця. Я ще раніше вважав удачею, що представляти німецьке військове керівництво в нашій Ставці припало генералові з такими, як у нього, чудовою гуманітарною освітою й самостійною натурою. І коли свого часу постало питання про те, щоб замінити його кимсь, хто, як можна припускати, беззастережніше обстоював би інтереси свого начальства, я поінформував німецьке керівництво, що цінуватиму рішення залишити генерала Ерфурта сполучною ланкою між нами. Перед тим як ми попрощалися, я скористався нагодою і висловив йому щиру подяку за широкі погляди й такт, які він виявив у дні, виконуючи дуже нелегкі функції.
Керівником делегації, яка мала провадити мирні перемовини, став прем’єр-міністр Гакцелль. Рештою членів були генерали Вальден, Гайнрихс і О. Енкелль. Я кажу «мирні», але насправді ми не знали, чого вони стосуватимуться — миру, перемир’я чи, може, того й того. Щоб перед стартом перемовин усунути подразливий момент і уникнути подальшого кровопролиття, я через Стокгольм запропонував генералісимусу Сталіну припинити воєнні дії у день і час, що їх попросив визначити супротивну сторону.
Уночі проти 4 вересня, коли я перебував у службовому помешканні за межами Міккелі, міністр закордонних справ Енкелль зателефонував начальникові Генерального штабу й повідомив, що Сталін пристав на мою пропозицію. Якщо підтверджувальна відповідь надійде до російського посольства у Стокгольмі до 2 години тієї самої ночі, росіяни припинять воєнні дії о 7-й наступного ранку. Перш як розбудити мене, генерал Гайнрихс пересвідчився, що наказ припинити вогонь встигнуть до того терміну дістати всі військові частини. Перед першою годиною ночі ми зв’язалися з міністром закордонних справ і доручили повідомити, що я погоджуюся з пропозицією. Кілька хвилин по тому він переказав мою відповідь, яка, таким чином, мала вчасно надійти до російського посольства.
Я дав наказ припинити всі воєнні дії на суходолі, морі та в повітрі о 7 годині ранку 4 вересня. Після цього призначеного часу почав надходити потік лютих донесень, з яких з’ясувалося, що росіяни і далі провадять воєнні дії, немов нічого не сталося. Упродовж дня вони зробили чимало спроб добутися на наші позиції і навіть почати атаки після звичної артилерійної підготовки. Деякі командувачі, відрядивши парламентерів, зв’язалися з росіянами, які пояснили, що їм нічого не відомо про припинення воєнних дій. У цьому абсудному становищі довелося давати нові вказівки: заборону вдаватися до будь-яких бойових дій, крім тих випадків, коли ворог намагатиметься силою зброї добутися на наші позиції, які ми, на нашу думку, мусили вважати демаркаційними лініями, доки все з’ясується.
Так минув день, а далі настала ніч. Одразу після 7 години ранку надійшло перше донесення, що росіяни припинили стріляти.
Чому росіяни відклали перемир’я на одну добу, мені не відомо. Під час перемовин у Москві цей факт було зазначено в преамбулі до тексту угоди, запропонованого фінляндській делегації, внаслідок чого відбувся обмін репліками, який заслуговує на те, щоб урятувати його від забуття. Коли наші делегати спитали, чи справді є потреба згадувати в цьому контексті, як саме відбувалося припинення воєнних дій, Молотов пояснив: фіни припинили вогонь на добу раніше за росіян, а «ми маємо звичай і принцип подавати все правдиво, так, як воно було насправді».