Це просто диво, що демобілізація не призвела до повного паралічу воєнних дій. У січні 1945 року новоорганізоване військо було готове рухатися далі до північно-західного куточка Фінляндії, так званої «Руки», що простягається поміж сопками до спільного прикордонного стовпа Фінляндії, Швеції та Норвегії за кількадесят кілометрів від норвезького узбережжя Атлантичного океану. У тих безлюдних і негостинних просторах німці до кінця квітня 1945-го утримували в руках останній клаптик фінляндської землі.
У грудні 1944 року наступ на німців досяг таких успіхів, що моя присутність у Ставці вже здавалася необов’язковою. У середині місяця я переніс свій командний пункт до Гельсінкі й водночас передав безпосереднє керування військовими справами начальникові Генерального штабу, генералові піхоти Ерику Гайнрихсу. Перед Новим роком його було офіційно призначено головнокомандувачем збройних сил. За заслуги на посаді начальника Генштабу у воєнний час і зокрема за вправне керування карельською кампанією я нагородив генерала Гайнрихса хрестом Маннергейма І ступеня.
Мій останній наказ на посту верховного головнокомандувача вийшов 31 грудня 1944 року:
Фінляндські солдати!
Востаннє полишаючи безпосереднє керівництво збройними силами Фінляндії і, як Президент Республіки, залишаючись верховним головнокомандувачем, я подумки повертаюся до минулих п’ятьох років і двох воєн, які довелося за той час пройти фінляндському народові.
З почуттям гордості і вдячності я бачу перед собою незчисленні сірі лави, які з непохитною відданістю своєму завданню довіряли мені й підтримували мене. Я з теплом думаю про всіх тих, хто після років боротьби й випробувань — до останнього виконавши свій обов’язок — повертається до мирних справ, як і про юнаків, що й далі служать у збройних силах держави.
Зі святобливістю і пошаною згадую я тих з нас, хто не повернеться із цих воєн.
Тепер це все позаду; у нашому суспільстві зостануться лише сліди від пережитих воєнних років і славетна пам’ять про діяння фінляндських чоловіків і жінок. Народи земної кулі стоять на порозі нових часів. Із жахів війни постане інший світ зі своїми випробуваннями і стражданнями людства, але напевно і з поступом і здобутками. Важким буде час для народів, доки не настане той день, який поєднає нації у злагоді і створить підвалини для мирної праці й порозуміння.
Перед нами стають незліченні проблеми, пов’язані з перемир’ям і повоєнним часом. Труднощі здаються нездоланними, але тепер як ніколи ми, фіни, мусимо постійно демонструвати риси, які минулими роками були нашою силою: єдність і витриманість. Докладаючи всіх зусиль у старанній праці й самовідданості, ми зможемо впоратися з буремним часом, а також забезпечити подальше існування й майбутнє нашої держави.
Загартовані в численних боях колишні солдати, які повернулися тепер до своїх домівок! На Вас лежить обов’язок зберегти по всій нашій країні дух взаємодовіри й товариськості, народжений спільними воєнними випробуваннями, а також вселяти у своєму оточенні надію й віру в майбутнє.
Побратими! Я неодноразово, як і тепер, закликав Вас до подальших зусиль, вимагав від Вас майже неможливого, і це ніколи не було марним. Я дякую Вам за блискучі дії на війні, які ніщо у світі не може затьмарити. Дякую кожному командирові й солдатові в суходільному війську, військово-морських і військово-повітряних силах, від найвищого командування до рядовика — офіцерам, унтерофіцерам і рядовому складу, не забуваючи і про медичний персонал, лікарів та медсестер.
Особливо я вдячний своїм найближчим товаришам, начальникам Генерального штабу, головному квартирмайстеру, інспекторам і командувачам родів війська, чиї майстерність і старанність полегшували тягар моєї відповідальності. А ще дякую командувачам армій та груп, керівникові фортифікаційної роботи, а також командувачам військово-морських і військово-повітряних сил, тилових частин, зенітних частин, корпусів, командирам дивізій, які самовіддано й успішно впоралися з важкими завданнями.
Я адресую теплі слова подяки десяткам тисяч робітників, які на фронті і в тилу виконували неоціненну працю на благо оборони — часто й важачи життям. Я дякую залізничникам, які не боялися ні труднощів, ні небезпек. І нарешті дякую всім тим, неназваним тут, хто в різних установах та організаціях самовіддано працював на нашу спільну справу і своїм внеском сприяв тому, щоб зробити неможливе можливим.