Завершальна стадія стримувальних боїв була активніша з фінського боку. По-справжньому розгорнулася партизанська діяльність. Особливо ночами нам вдавалося завдати втрат росіянам, які грілися біля таборових вогнищ. 5 і 6 грудня в центральній частині перешийка лютували неперервні й інтенсивні бої, у яких брали участь і частини війська з головної позиції. Так завершилося завдання першого ешелону, і він у повній бойовій готовості відступив за головну позицію. Втрати супротивника були чималими і геть непорівнянними з нашими. Усі фінські частини продемонстрували перевагу в якості, що вселяло впевненість. Хоч наше військо прикриття кількісно програвало росіянам, супротивнику знадобився майже повний тиждень, щоб подолати ту коротку віддаль до головної лінії оборони.
У перші дні війни нам до рук потрапив російський наказ, який оприявнив розрахунки росіян. Вони полягали в тому, що на здобуття всієї Фінляндії піде лише кілька тижнів. Військо зокрема застерігали від переходу кордону зі Швецією! Бої перших тижнів, без сумніву, прояснили російським керівникам, що вони помилялися і що не може бути й мови про бліцкриг, як то було в німців у Польщі. Сподівання на швидку перемогу, які ґрунтувалися на розбраті у фінляндському народі, власній перевазі й техніці, розбилися, — і з’явилося усвідомлення того, що це буде важка боротьба.
Утім супротивник мав тактичну перевагу завдяки погоді. Земля замерзла, а снігу майже не було. Озера й річки бралися кригою і невдовзі витримували б усі роди війська. Надто Карельський перешийок став сприятливою місциною для великих формацій і механізованих частин. Дороги тверднули, і легко було прокладати нові. На жаль, сніговий покрив і далі залишався надто тонким, щоб якось серйозно ускладнювати маневрування ворога. Єдиною вигодою, яку давала оборонцям ця пора року, були короткі зимові дні, які обмежували діяльність ворожої авіації. Невдовзі вдарив надзвичайно лютий мороз, який став щонайважчим випробуванням і для нападників, і для оборонців. Нам довелося спізнати таку рекордно холодну зиму, що лише двічі після 1828 року було зафіксовано нижчу від цієї середню температуру. А що всі будівлі в прикордонній зоні було спалено, перед російським військом постала важка проблема з розміщенням. Холод призвів до обморожень і зниження боєздатності, а дехто замерзав на смерть.
Попри негативні події, які сталися на Карельському перешийку в перший тиждень війни, позитивні усе ж таки їх переважували. Ми могли з більшою надією чекати на подальший розвиток подій на головному войовищі, де понад дві третини польової армії боронило позицію, яка, щоправда, мала сумнівну якість, проте становила кістяк оборони.
Отже, становище на перешийку певною мірою усталилося, натомість ситуація на ділянці фронту від Ладозького озера до Північного Льодовитого океану викликала серйозну тривогу. Там нашим слабким частинам довелося відступити під тиском численніших сил. Рух ворога відбувався несподівано швидко, і раптова з’ява танків справила паралітичний вплив на наші оборонні сили, з яких лише часточку встигли оснастити протитанковою зброєю.
На півночі від Ладоги росіяни, зайнявши Салмі й Уомаа, рухалися до села Кітеля двома колонами. Водночас інші колони просувалися частково через Суоярві в напрямі Лоймоли вздовж залізниці і паралельної їй шосейки, частково через Яґляярві до Толваярві і через Куоллісмаа до Іломантсі. У центральній Карелії, на північному сході від Піеліс’ярві, де ворог на напрямах Ліекси й Кугмо загрожував залізниці Йоенсуу–Контіомякі, становище було тривожним. Трохи далі на півночі ворог наближався до Суомуссалмі. Саллу було втрачено, а на узбережжі Північного Льодовитого океану висадився десант, який, найімовірніше, далі пішов би маршем від Петсамо в південному напрямі.
Картина, змальована нашою розвідкою про сили й групування ворога, перевершила найгірші побоювання.
Головна наступальна група росіян, 7-ма армія на Карельському перешийку, мала в складі 12–14 дивізій (з них наразі лише сім брали участь у боях), один цілковито укомплектований танковий корпус, чимало танкових бригад — загалом близько 1000 машин — а також чимало полків важкої артилерії. Армія мала завдання здобути Виборг і рухатися далі на захід.
На півночі від Ладозького озера в районі Олонець–Поросозеро розташувалася 8-ма армія, яка складалася із семи дивізій, однієї танкової бригади, важкої артилерії тощо. Її завданням було зайти в тил армії Карельського перешийка.
У районі Реболи–Ухта–Кандалакша наступала 9-та армія з п’яти дивізій, яка мала добутися до північного краю Ботнічної затоки, щоб перетяти там наше сполучення зі Швецією.