Хоч операція не дала бажаного результату, можна було припустити, що наша несподівана активність справила певний вплив на ворога — у кожному разі надовго поклала край усім його серйозним спробам атакувати Виборзьку браму. Натомість 25 грудня росіяни вдалися до атаки позицій ІІІ корпусу під Тайпале. Водночас ворог здійснив безрезультатну спробу форсувати однією новою дивізією озеро Суванто, яке вже взялося міцною кригою. Уночі проти 26 грудня йому вдалося закріпитися під селом Келья на північному березі Суванто, але вдень наші відкинули його знову на кригу. Росіяни покинули 700 убитих і різну техніку, зокрема 81 кулемет.
Закінчився перший місяць війни. Становище багато в чому склалося не так, як усі чекали, і загалом несподіванки можна було назвати позитивними. У російському війську теж оприявнилися всілякі вади, а природні умови певною мірою вирівняли диспропорцію в кількості й техніці. До хронік фінляндської армії можна було вписати два таких подвиги, як бої на знищення під Толваярві й Суомуссалмі. Атаки ворога вдалося відбити й на інших фронтах. Супротивник зазнав великих втрат у живій силі й техніці, а нам якраз придалося поповнення зброї й амуніції. Фінляндська армія показала, що вміє давати відсіч.
На морському фронті всі спроби ворога наблизитися теж було відбито. Батареї на островах Руссаре й Уте добре впоралися із завданнями, а берегові форти на Койвісто й у селі Гумалйокі не тільки відбили атаку російських панцерників, а й узяли активну участь у суходільних операціях. Те саме треба сказати й про батареї в селах Ярісевянніемі й Каарнайокі, які прикривали Тайпале з боку Ладозького озера.
Не маючи достатніх успіхів на морському фронті, росіяни хвалилися тим, що після ґрунтовного бомбардування захопили острів Суурсаарі, тимчасом як ми евакуювали звідти людей і не обороняли його. Коли Фінська затока швидко замерзла, бойових дій на морі не відбувалося. Аландські острови теж були тепер поза зоною небезпеки.
Перевага ворога в повітрі також не дала вирішального ефекту. Попри недостатність нашої протиповітряної оборони, ворожій авіації не вдалося паралізувати ні наше транспортне сполучення, ні життя нації. Грудневі повітряні налети коштували супротивникові аж 142 бомбардувальники й винищувачі.
Весь народ як один підтримував збройні сили зі спокійним і рішучим усвідомленням того, що треба й далі воювати. Проте на порозі нового року об’єктивний спостерігач не міг збутися похмурих передчуттів. Престиж СССР потребував перемоги над нами, і були всі підстави чекати, що невдовзі тиск побільшає і стане для нас надсильним. Ми мали вкрай обмежені можливості формувати нові частини, замінювати військо й компенсовувати втрати. Організація промисловості зі скінченними запасами сировини була здебільшого зімпровізована, тож навряд чи змогла б надовго зарадити нестачі матеріальних засобів. Допомога з-за кордону, до якої заклика́ла Ліга Націй, наразі лише частково оприявнювалася в конкретних діях. Надходила інформація, що західні держави розглядали варіант збройного втручання в наш конфлікт, але все було занадто неясним і непевним, щоб ми могли на цьому щось вибудовувати. За такого становища ми не мали вибору — мусили воювати далі.
Перший місяць війни був сповнений несподіванок, та не бракувало їх і впродовж другого, січня 1940 року. Я чекав, що ворог, не зволікаючи, широким фронтом кине своє військо у вирішальний бій на перешийку. Туди під’їхало підсилення для артилерійних і танкових частин, і було доповнено й відремонтовано транспортне сполучення. Однак визначальною ознакою всього січня стала позиційна війна, й епіцентр бойових дій перемістився на Східний фронт, де нові російські частини прямували назустріч загибелі.
Як було змальовано вище, у Ладозькій Карелії 168-ма й 18-та дивізії, першу з яких ворог підсилив 34-ю танковою бригадою, на початку грудня об’єдналися в Кітелі, де наші їх врешті зупинили. Обладнана польовими фортифікаціями, заслінна позиція на річці Коллаа обабіч Суоярвської залізниці все ще протистояла натиску ворога. Після масштабного перегрупування сил ІV корпусу його командувач, генерал-майор Геґґлунд, перед Новим роком дістав завдання перейти своїми дивізіями (12-ю і 13-ю) до вже довго планованого контрнаступу. На річці Коллаа залишили кілька батальйонів, від витривалості яких залежав успіх усієї операції.
Як я вже зазначав, спроби стягнути край «мішка» з півночі було зроблено ще в середині грудня. Проте внаслідок важкопрохідної місцевості, браку амуніції, лютого морозу та інших труднощів вони мали лише локальні успіхи. Утім головною причиною слабкого результату стало те, що ворог надзвичайно швидко зміцнив свої позиції, і, як з’ясувалося, атака їх без достатньої артилерійної підтримки призводить до занадто великих втрат. Первинний план наступу зазнав зміни, яка полягала в тому, що Геґґлунд згрупував свої сили трохи східніше, а саме на півдні та сході від Сюскюярві, щоб завдати удару по комунікаціях і запіллі ворога.