Уночі проти 2 березня батарея на острівці Туппура у Виборзькій затоці зазнала атаки двох полків. Атаку було зупинено й ще вдень відбито всі спроби ворога закріпитися на острові, але з настанням темряви вони врешті увінчалися успіхом. Відважна залога пробилася по кризі до Сяккіярві. Того самого дня було втрачено Тейкарсаарі та інші острови в затоці поблизу Уураса. Атаки засвідчили дуже гнучку взаємодію різних родів війська: острови один за одним зазнавали спочатку інтенсивного артилерійного вогню й авіабомбардування, а потім їх оточували танки, дедалі більше стягаючи коло. Аж потім ішла в атаку піхота.
Піхотним частинам берегової оборони — трьом окремим батальйонам, — а також береговим батареям довелося витримати найбільший тягар бою. Але вже підходила підмога. Перші підрозділи з Лапландії вивантажилися в Пулсі, і за кілька днів їх можна було вводити до бою. ІV корпус, який 29 лютого розбив оточену 34-ту танкову бригаду, тепер дістав наказ надіслати ще один батальйон до Виборзької затоки.
Оборона була імпровізованою і потребувала досвідченої руки, щоб усе впорядкувати. 1 березня ціле військо, що перебувало в районі Виборзької затоки, об’єднали в тимчасову групу, названу Береговою групою. Очолювати її доручили генерал-майору Валленіусу, який до того командував військом у Лапландії. Утім виявилося, що це завдання для нього надсильне, бо він опинився зовсім в інших умовах, ніж у лапландській глушині. 3 березня Валленіуса заступив начальник Генштабу, генерал-лейтенант Еш.
4 березня ворог розпочав широкомасштабний наступ на Виборзькій затоці. На всьому прибережному відтинку точилися запеклі бої, зокрема Віланіемі зазнавало потужних атак. Там ворогові вдалося закріпитися на березі, але впродовж вечора й ночі його відкинули назад на кригу. Назавтра до росіян прибуло підсилення, й одна їхня дивізія за підтримки сотні танків пішла через Тейкарсаарі на Віланіемі, де знову зуміла пробити оборону. Дуже давалася взнаки нестача артилерії й протитанкової зброї в оборонців. Єдиними стаціонарними батареями, які в нас лишилися, були дві важкі — одна під Ристніемі (305-мм), а друга під Сатаманіемі (152-мм). Утім остання містилася так далеко, що могла підтримувати лише оборону Ристніемі. А ця батарея була занадто великокаліберною, щоб стріляти по суходільних цілях, хоч її півтонні міни таки мали вплив на ворожі колони, що рухалися кригою.
Наступними днями наші частини відбили атаки скрізь, крім віланіемської ділянки. Там їм не вдалося завадити ворогу продертися крізь наші позиції і 7 березня перетяти шосейку Виборг–Сяккіярві. Далі в тому напрямі не було дорожньої мережі. Це означало, що весь прибережний сектор розділено на дві частини і що ворог, якщо не вдасться відвоювати Віланіемі, зможе розширяти вклинення у фронт. Тож нам конче треба було повернути собі Віланіемі й задля цього зібрати підсилення.
Здебільшого імпровізовані формації, які боронили прибережний сектор у цих боях, заслуговують на беззастережну хвалу за мужність і саможертовність. Вони відважно билися, незважаючи на великі втрати, зумовлені насамперед недостатнім вишколом і зброєю, а також браком воєнного досвіду.
Ґрунтовність підготовки і масштаби вирішального наступу ілюструє й те, що ворог одночасно з атакою по кризі Виборзької затоки завдав удару із Суурсаарі й Лавансаарі по прибережному відтинку Котка–Віролагті. Метою цих дій було створити загрозу нашому угрупованню на перешийку із запілля і скувати наші резерви. Те, що ці атаки, які відбулися між 4 і 9 березня, вдалося відбити, стало насамперед заслугою берегових батарей. Їхній вогонь посіяв смерть зокрема серед полку, який густими формаціями рухався із Суурсаарі. Міни пробивали зяючі прогалини в колонах і спричиняли безлад і паніку в наступальних лавах, унаслідок чого багато росіян, тікаючи, попа́дали в пробиті мінами ополонки. Колонам, які рухалися з Лавансаарі, вдалося закріпитися на островах, розташованих удалині від узбережжя, і звідти зробити безрезультатну спробу добутися на материкову частину.
Ці атакувальні дії вселяли величезну тривогу, адже піхотні підрозділи котканського сектора було введено в бій на інших ділянках. Крім того, ворог міг по кризі перекинути туди великі сили мотосаньми й автомобілями. Для відвернення цієї загрози було швиденько сформовано п’ять шуцкорівських батальйонів, які складалися з підстаркуватих чоловіків і юних хлопців провінції Кюменлааксо, і надано береговій обороні.