Таким чином, бомбардувальна авіація вступилау війну, маючи на озброєнні, з одного боку, двомоторні машини моделей СБ-2 і ДБ-3 з літною швидкістю до 350 км/год, а з другого — чотиримоторні машини ТБ-3, швидкість яких не перевищувала 220 км/год. Що стосується штурмовиків і розвідчих літаків, вони набирали швидкість, лише трохи більшу за 300 км/год. А отже, зазначені тут типи були набагато слабшими, ніж тодішні винищувачі найновішої моделі, які зазвичай мали потужнішу зброю і літну швидкість близько 480 км/год. Краще оснащувалася винищувальна авіація, у якої була модель И-16 (430 км/год). Утім ці машини мали запас бензину лише на півгодинний політ, що не дозволяло їм охороняти бомбардувальників у далеких рейдах. Унаслідок цього кількість бомбардувальників, збитих на початку війни, була непропорційно великою. Згодом на винищувачах почали встановлювати додатковий бензобак. Великі втрати техніки спричинило і шаблонно-невправне маневрування пілотів, а також їхня нездатність ухилятися від зенітного вогню. Частка протиповітряної оборони у збиванні літаків сягнула 38 %, і — якщо брати крайній випадок — якось один-єдиний фінський винищувач упродовж кількох хвилин збив шість бомбардувальників з формації, що складалася з дев’ятьох машин.
Бази бомбардувальної авіації розташовувалися в Естонії, на околицях Ленінграда, в Олонецькій і Біломорській Карелії, і з цих районів можна було долетіти до кожного фінляндського населеного пункту. Таке розосереджене групування було вигідне з того погляду, що погода рідко унеможливлювала всі польоти. Сувора зима не завдала російській авіації жодних труднощів — навпаки, тепер їй став у пригоді досвід польотів в арктичному кліматі. А винятково ясна погода в січні й лютому призвела до того, що тил зазнавав більше бомбардувань, ніж це могло бути під час звичайних зим.
Незважаючи на шалену потугу — загалом близько 2500 літаків — російська авіація не стала вирішальним чинником у війні. Бойові дії військово-повітряних сил проти наших частин були, зокрема на початку війни, невпевненими і не змогли зламати волю нації до захисту батьківщини. Тотальна повітряна війна стрілася в нашій країні зі спокійним і розважливим народом, якого зовнішня загроза лише загартовувала й згуртовувала. Проте руйнування було чималим, адже на країну впало близько 150 000 фугасних і запальних бомб загальною вагою 7500 тон. Загинуло понад 700 цивільних осіб, а вдвічі більше дістали поранення. Заходи цивільної оборони не були даремними.
У стратегічному завданні, яке полягало в тому, щоб перетяти наші комунікації з закордоном і породити безлад у нашому транспортному сполученні, росіяни зазнали цілковитої невдачі. Наше судноплавство було сконцентровано в Турку, і хоча місто зазнавало бомбардування понад 60 разів, це не паралізувало руху транспорту. Важко зрозуміти, чому росіяни не розташували для цього легких підрозділів військово-морських сил у балтійських портах. Можливо, тому, що вони від початку сподівалися на блискавичну перемогу. Єдиною нашою залізничною комунікацією із закордоном була колія Кемі–Торніо, якою їхало більшість експорту, а також імпорт військової техніки. Ця залізниця вціліла аж до кінця війни. Щоправда, частину перевозів доводилося здійснювати о нічній порі, але загалом залізниці добре виконали свою функцію. Невеликі пошкодження, завдані їм ворожою авіацією, ми швидко усували. Виробництво військових матеріалів теж тривало без особливих негараздів.
Безперечно, підсумки повітряної війни не відповідали зусиллям. А скільки це коштувало росіянам?
За інформацією Ставки, ми достеменно збили 684 літаки, але подальша перевірка журналів бойових дій засвідчила, що насправді ця кількість — 725, до яких треба додати і машини, знищені в Лапландії шведськими пілотами і шведською зенітною артилерією (відповідно 12 і 10). За «достеменні» випадки ми тоді вважали лишень літаки, які впали чи вимушено приземлилися на фінляндській території, а також ті, місце й причину падіння яких вдалося точно визначити. А за «непевні» — коли було помічено влучання чи видно падіння машини, найчастіше задимленої, але не вдалося зафіксувати, де саме вона впала. Кількість літаків, які належали до другої із цих категорій, становила 103, і немає жодних сумнівів, що більшість з них або цілком розбилася, або зазнала серйозних пошкоджень. Якщо ще взяти до уваги, що не менш як 5 % від загальної кількості літаків, як і в нас, розбивалися внаслідок матеріальних дефектів, пошкоджень двигуна та з інших схожих причин, можна оцінити достеменні загальні втрати росіян у 872 літаки. А включно з непевними випадками ця кількість сягає 975. Втрати серед літного складу росіян були вдвічі–втричі більшими, ніж серед нашого цивільного населення. Така повітряна війна нерентабельна!