У минулому розділі я змальовував, як було занехаяно розбудову потужних збройних сил, але варто на тлі подій Зимової війни розглянути кілька найфатальніших недоглядів.
Ці події незаперечно увиразнили незадовільні наслідки політики ощадливості, через яку кілька років поспіль частину призову зараховували до ІІ категорії ополчення з вишколом лише в разі початку війни. Відповідно мобілізована армія була меншою, ніж могла б, і наші шанси створювати з вишколеного контингенту нові формації й поповнювати наявні поменшали. Тому під час війни нестача людського ресурсу загострилася і фактично невишколеному запасному контингенту доводилося зазнавати непропорційно великих втрат. Заощадження, зроблені в мирний час, тепер довелося сплачувати кров’ю. Бракувало й офіцерських кадрів мирного часу, до того ж вони були частково виснажені багаторічною стомливою працею. Й офіцери, й унтерофіцери запасу виконували свої обов’язки вкрай самовіддано, але вони, звичайно, не могли в усьому замінити кадрових військовиків. Їх гартувала війна, але дорогою ціною.
Очевидними були й вади у вишколі. Щоправда, їх певною мірою компенсували природжені бійцівські властивості фінляндського солдата, але щоб розумітися на техніці, якою послуговуються в сучасній війні, потрібне щось більше за вміння орудувати гвинтівкою і ходити на лижах. Вишкіл мусив знайомити вояків з матеріальною частиною, якій вони протистоятимуть — а саме цього нам дуже бракувало. Більшість наших солдатів до початку війни ніколи не бачили танк, і протитанкову оборону нам доводилося імпровізувати.
Утім найбільше вселяла тривогу слабка матеріально-технічна база. Щоб серйозно сподіватися на мир, ми мусили збільшити її ефективність у всіх аспектах — модернізувати всі роди війська і створити панцеротанкову зброю з великою пробійною силою. У цих і з військового, і з політичного погляду специфічних умовах, які утворювали тло російської агресії, ми могли порівняно незначними для економіки жертвами поставити Совєтський Союз перед перспективою сутужної і виснажливої війни, якої Москва, певно, воліла б уникнути. Якби піхота мала напівавтоматичну 20-мм протитанкову рушницю, яку ми почали виготовляти за кілька місяців після укладення миру, російські втрати в танках зросли б до таких масштабів, що це підточило б силу наступів і атак. Також якби ми збільшили літне озброєння на 50 сучасних винищувачів і кілька зенітних батарей, змогли б тримати в шорах ворожі військово-повітряні сили. Сміливих пілотів вистачило б і на більшу кількість машин. Наша артилерія завдяки зусиллям інспектора генерала Ненонена вийшла і в техніці стріляння, і в тактиці на такий високий рівень, який узагалі досяжний для цього роду війська. Нашим дошкульним місцем була нестача сучасних матеріальних засобів і боєприпасів. Напевно існувала змога ще в мирний час закупити щонайменше кілька важких батарей і вчасно підготувати промисловість до війни.
Якби ми, крім того, фортифікували Карельський перешийок і брами потенційного нападу на східному кордоні, передумови для успішної оборони були б на всіх ділянках цілком інакшими, ніж тепер. Достатня готовість до війни не перевищила б наш економічний потенціал. Те, що така готовість не стала реальністю, можна пояснити ось чим: оборону країни від найпершого року, коли ми стали незалежною нацією, було віддано партіям. Найбільші з них уперто опиралися асигнуванню навіть найскромніших коштів. Аж коли вже стало запізно, вони похопилися й усвідомили, до чого призводить така політика. Тепер вони на власні очі побачили, як доводиться платити за недогляди й помилки непоправними втратами.
Нехай прийдешні покоління не забувають дорогою ціною набутий досвід нашої оборонної боротьби. Вони можуть з гордістю озиратися на Зимову війну й черпати сміливість і оптимізм з її героїчної історії. У воєнній історії нелегко знайти приклади, щоб настільки слабша від ворога кількістю й зброєю армія, як фінляндська, змогла завдати йому чимало важких поразок і раз у раз відбивати його атаки, ба навіть під час відступу. Але не меншого захоплення гідне те, що фінляндський народ у, здавалося б, безнадійному становищі спромігся перебороти пригнічення й безсилля, яке легко могло опанувати його, а натомість лише міцнів у жертовності й величі. Такий народ має право жити.
На політичній арені, від початку війни й аж до укладання миру, паралельно з воєнними подіями відбувалася діяльність, яка посідає окремий розділ в історії Зимової війни.