Розладнавши плани укладання нашого оборонного союзу, СССР посприяв тому, щоб німці закріпилися на норвезькому узбережжі Північного Льодовитого океану — «Калоті». Звідти вони невдовзі змогли загрожувати Мурманську і прокладати частину комунікацій навпростець північною Фінляндією. А пізніше, завдяки побудованій за розпорядженням Совєтського Союзу залізниці, підійшли небезпечно близько до Мурманської залізниці в районі, де в іншому випадку лісова глушина на багатокілометровому обширі вкрай ускладнила б усі операції з використанням великих сил.
Упродовж днів і тижнів, які передували агресії проти Норвегії, відчуття непевності досягло кульмінації. Ми отримали донесення, що німецьке військо й судна сконцентровано в портах Балтійського моря. Це свідчило про потенційну операцію і проти Фінляндії, насамперед удар по Аландських островах. Водночас за нашим новим кордоном групувалися чималі сили росіян. Більшість французько-британського експедиційного корпусу лишалася готовою до виправи в британських портах, і на початку квітня 1940 року до шведського й норвезького урядів надійшла нота, у якій їх було поінформовано, що Франція й Англія, незалежно від позиції скандинавських країн, ухвалили не давати нападати на Фінляндію ні Совєтському Союзу, ні Німеччині — а якщо це станеться, вони відрядять військо в дорогу.
Оцінити ситуацію було важко, а надто що ми у Фінляндії не знали таємних клаузул німецько-російського пакту. Дехто стверджував, що одна з них надавала Німеччині право окупувати Аланди, щойно росіяни дійдуть у Фінляндії до певної межі. З огляду на те, що маршрут перевезення залізної руди з Лулео до німецьких портів пролягав повз Аланди, існування такої домовленості було цілком можливе. Хай там як, а Фінляндія мусила бути насторожі й організувати оборону Аландів. У батареях на архіпелагу оголосили повну бойову готовість, а його оборону підсилили одним піхотним полком, знятим зі східного кордону.
З глибоким співчуттям ми спостерігали за нерівною боротьбою Норвегії, яка відбувалася за несприятливих передумов унаслідок того, що обороноздатність країни було майже цілковито занедбано. Насправді не так і багато знадобилося б для успішної оборони країни, яку сама природа створила фортецею. Після загальної мобілізації кількісний склад норвезької армії сягнув приблизно 100 000 солдатів, і такої сили, зважаючи на чудовий рівень вояцтва, фактично мало вистачити для цього завдання. Проте лише два призови пройшли повний 84-денний вишкіл новобранців, а натомість в інших він обмежився 48–72 днями. Роками не відбувалося навчальних зборів, а маневрів — від 1933-го. Комісія, яку згодом призначили для вивчення вад у боєготовості, дійшла висновку, що жодна частина норвезької армії станом на 1940 рік не була придатна для бойових дій. Командирів бракувало, вони мали недостатній вишкіл. Дуже не вистачало зброї, і здебільшого вона була застаріла. На норвезьких збройних силах позначилося те, що їх роками тримали на голодній пайці. Великі кошти надходили на усунення найочевидніших хиб, але безпосередньо боєздатність від цього не підвищилася. Не було взято до уваги й можливість зробити, за прикладом Швеції, оборону ефективнішою, оголосивши мобілізацію після початку світової війни.
Якби збройні сили були у кращому стані, принаймні північ Норвегії, мабуть, вдалось би врятувати від окупації. Наслідки того, що цього не сталося, виявилися далекосяжними і для Швеції, і для Фінляндії, але надто для останньої. Кільце німецького оточення ширилося й ширилося на північ, і коли німці наприкінці червня 1940 року окупували Кіркенес — порт на узбережжі Північного Льодовитого океану поряд із фінським кордоном, — Фінляндія опинилася немов у мішку, у якому Петсамо був тісним дихальним отвором. Через останній порт пролягав наш єдиний шлях сполучення із заморськими країнами, та навіть ним ми могли користуватися лише за згодою західних держав і Німеччини. Наша економічна ситуація загострилася, насамперед вельми ускладнилося стратегічне становище. Німецьке військо стояло біля самого нашого кордону, небезпечно близько до двох важливих об’єктів — Мурманська і нікелевих копалень Петсамо.
Ситуація, що виникла на півночі, створила там поле великополітичного напруження, яке мало двоїстий вплив на долю Фінляндії. З одного боку, присутність німецького війська на півночі Норвегії породжувала ризик, що росіяни вдадуться до контрзаходів, а отже, під загрозою опиниться щойно здобутий Фінляндією мир і державний суверенітет. З другого — німецький силовий чинник на півночі становив дужчу противагу таким намаганням, ніж на це була здатна самотня Фінляндія. Коли норвезькі друзі дорікають нам за те, що 1941 року ми стали побратимами німців, вони забувають: підґрунтям цього було становище, яке поставило Фінляндію перед вибором або–або і на виникнення якого не міг не вплинути крах норвезької оборони.