Таким чином, наприкінці 1940 — на початку 1941 років ми дивилися в майбутнє аж ніяк не з оптимізмом. Економічне становище було критичним, і постала загроза неприхованого конфлікту. Наприкінці січня 1941-го надходили такі тривожні попередження, пов’язані з рухом російського війська біля наших кордонів, що влада ледь-ледь не наказала починати часткову мобілізацію.
Восени 1939 року росіяни розпочали будівництво залізниць, і воно тривало жвавими темпами. Найважливіші відтинки, Петрозаводськ–Суоярві, Лоухі–Кестеньга і Руч’ї–Салла, вони проклали впродовж кількох місяців. Лише до будівництва останнього було залучено десь 100 000 в’язнів. Доповненням до цих залізниць стали п’ятнадцять стратегічних шосейних доріг. У районі завширшки близько 200 кілометрів відбувалося будівництво численних аеродромів, кількість яких, як було визначено пізніше, сягала аж 90.
Вселяло тривогу те, що впродовж осені й зими посилилася шпигунська діяльність росіян. Тотожні висловлювання затриманих більшовицьких агентів наводили на висновок, що СССР повним ходом готується до війни проти Фінляндії. Докладніша інформація про це була в документах з відділу контррозвідки. Красномовними є кілька навмання вибраних прикладів.
У серпні 1940 року полковник і два майори, які в Саллі школили агентів для шпигунської діяльності у Фінляндії, повідомили:
Фінляндія — це капіталістична країна, на яку чекає така сама доля, як і на Естонію, Латвію й Литву. Для приєднання Фінляндії до СССР знадобиться лише кілька тижнів, максимум — місяців. Частка капіталістичного світу на мапі дедалі меншає. Народи Естонії, Латвії й Литви набагато щасливіші, ніж фінляндський народ, адже вони самі хотіли приєднатися до нас. Фінляндський народ цього не хоче, тому його доля буде важчою, бо Фінляндію приєднають силоміць. Фінляндія не може протистояти Червоній армії і до того ж нізвідки не матиме допомоги.
Восени 1940 року було записано таке висловлювання російського офіцера:
У березні 1941 року у Фінляндії спалахне революція, і тоді СССР висуне певні вимоги. Якщо Фінляндія на них не згодиться, країну буде перетворено на автономну совєтську республіку, як це вийшло з Естонією, Латвією й Литвою.
Коли мішана комісія, яка мала визначити, де Салльська залізниця перетинатиме кордон, 11 грудня 1940 року засідала востаннє, якийсь російський полковник спробував завербувати одного із членів фінляндської делегації, пообіцявши йому блискучу кар’єру на російській службі, «адже Фінляндію незабаром буде приєднано до СРСР». У лютому 1941 року російські офіцери пояснювали в Саллі своїм агентам, яких мали заслати до Фінляндії: «Капіталістичну Фінляндію буде приєднано до СРСР цього року, щойно закінчиться будівництва Салльської залізниці».
Російська преса й радіо провадили шалену антифінську пропаганду, яка особливо зосереджувалася на вадах, що, мовляв, існували у Фінляндії, і порівнювала ситуацію в ній із чудовими умовами життя в більшовизованій Естонії. «Фінляндсько-совєтське товариство миру й дружби» робило все можливе, щоб обробити твердий фінляндський ґрунт, і це відбувалося за ефективної підтримки російського посольства в Гельсінкі. Штат і посольства, і консульства дуже побільшав. Невдовзі в них з’явилося чимало працівників, які розмовляли фінською й часто їздили по всій країні, особливо цікавлячись забороненими районами.
Єдиним козирем Фінляндії були її збройні сили. Точилася енергійна праця, щоб підвищити обороноздатність, і в цьому відбулися чималі зміни на краще. Було перевезено до пунктів мобілізації зброю та інші матеріальні засоби і здійснено реєстрацію особових карток. Тепер з’явилася технічна можливість для загальної мобілізації, хоча ще існували вади в озброєнні й готовості промисловості. Тривала планомірна робота для створення нових оборонних позицій, однак вразливими для нападу залишалися Аландські острови, після того як на них було під контролем росіян підірвано оборонні споруди.
Контакти з німецькими військовими органами впродовж осені й зими обмежувалися питаннями транзиту й постачання матеріальних засобів. Тіснішого зв’язку не виникло й тоді, коли начальник Генштабу генерал-лейтенант Гайнрихс наприкінці січня 1941 року на запрошення німецького Генштабу зробив у Берліні доповідь про Зимову війну. Під час формального візиту до начальника німецького Генштабу генерала Гальдера той мимохідь висловив думку, що Фінляндії й Німеччині ще раз, як і 1918 року, можливо, судилося битися разом і що природним завданням фінляндської армії в такому разі буде піти на Ленінград. Гайнрихс рішуче відхилив цю ідею, заявивши про свою певність у тому, що ні уряд, ні верховний головнокомандувач не погодяться на таку операцію — а надто що росіяни безперестанно стверджують, начебто Фінляндія загрожує безпеці Ленінграда. Варто окремо зазначити, що Гайнрихса не ознайомлювали ні з так званим планом «Барбаросса», ні з чимось іншим схожим.