Наприкінці зими 1941 року у наших стосунках з Німеччиною не сталося нічого нового, але 20 травня президент республіки прийняв міністра Шнуре, який прибув за дорученням Гітлера. Як я зазначив вище, тоді стало відомо про вимогу мати повну волю дій у Фінляндії, яку висунув Молотов на берлінських перемовинах у листопаді 1940 року, а також про позицію Німеччини в цьому питанні. Напружені стосунки між Німеччиною й СССР не конче мали призвести до війни, мовив Шнуре, але існувала ймовірність і такого варіанту, а також того, що СССР вчинить напад і у Фінляндії, і на Балканах. Тому райхсканцлер пропонував відрядити одного чи кількох військових експертів до Німеччини, щоб ознайомитися з інформацією стосовно тривожного становища у світі, яку німці хотіли надати.
На це президент Рюті відповів, що Фінляндія в жодному разі не нападатиме на СССР і що вона не хоче бути втягнутою у війну між великими державами. Але якщо ми самі зазнаємо агресії, то знову дамо відсіч. Якщо в такому разі є сподівання на допомогу, ми, звичайно, будемо раді. На запитання президента, чи вважатиме Німеччина російську агресію проти Фінляндії приводом для війни, міністр Шнуре відповів позитивно.
Про зміст цієї розмови я дізнався на бенкеті, що його справив президент республіки для багатьох членів уряду, міністра Шнуре й нашого посла в Берліні Ківімякі. Одностайна думка президента Рюті й членів Державної ради, яку я цілком поділяв, полягала ось у чому: ми, аби зорієнтуватися в актуальному становищі світової політики, маємо всі підстави послати делегацію офіцерів до Німеччини для отримання інформації, яку обіцяв міністр Шнуре.
Щоб наголосити, що делегація їде по інформацію, я спершу вибрав її членів не з найвищих військових керівників. Однак довідавшись, що наших офіцерів прийматимуть провідні німецькі військовики, я волів призначити керівником делегації начальника Генерального штабу. Серед вказівок, даних генерал-лейтенантові Гайнрихсу, було те, що він не має повноважень приймати рішення і мусить ретельно уникати взяття будь-яких зобов’язань. Президент теж зазначив міністрові Шнуре, що Фінляндія має лише бажання не втручатися в з’ясування стосунків між великими державами.
У Зальцбурзі 25 травня делегацію прийняли генерал-фельдмаршал Кайтель і генерал Йодль. Перший привітав гостей і зазначив загальними висловами, що Німеччина стоїть перед новими, знаменними починаннями, для втілення яких треба ретельно підготуватися. Питання, яке стало першопричиною цього запрошення, «не є терміновим», і нічого ще не ухвалено, «але ми звикли готуватися ґрунтовно і завчасно, щоб мати змогу діяти швидко, коли настане час».
Далі генерал Йодль виступив з короткою доповіддю, у якій торкнувся всіх аспектів світового конфлікту. Збройний конфлікт з СССР був у межах можливого, а оскільки шанси Фінляндії залишатися поза ним невеликі, найкраще вже тепер вжити належних заходів. За зиму й весну росіяни підсилили свої гарнізони на заході, тож тепер до їхнього складу належать 118 піхотних дивізій, 20 — кавалерійських, 5 — танкових і 25 танкових бригад. Це зосередження війська викликало відповідні заходи Німеччини. Таке становище не може довго тривати. Німеччина прагне до мирної розв’язки, але наразі неможливо передбачити, якою мірою совєтський уряд готовий піти на поступки. Хоч СССР і досі постачав Німеччині сировину й деякі споживчі матеріали — і то не лише в межах чинної угоди, а ще й відповідно до наразі не ратифікованих домовленостей, — не можна довіряти зобов’язанням з того боку. Якщо почнеться війна, вона стане, як сказав Йодль, справжнім хрестовим походом, який призведе до розгрому більшовицької влади. Як може держава з такою зіпсутою моральною основою витримати таке випробування? «Я не належу до оптимістів, — мовив генерал, — і не сподіваюся, що війна скінчиться за кілька тижнів, але й не думаю, що вона триватиме багато місяців».
Німеччина хотіла, щоб Фінляндія насамперед скувала російське військо, яке стоїть біля її кордонів. Потенційно фіни могли б узяти участь у наступі на Ленінград, водночас із тим як дужий німецький наступальний клин добуватиметься до міста з півдня. Але зважаючи на війну, яку нещодавно пройшла Фінляндія, Німеччина чекатиме від нас лише сковувальних дій на південному сході. Натомість німці сподівалися, що Фінляндія підтримуватиме їхні операції проти Мурманська й Салли, на першому напрямі невеликим угрупованням, а на другому — дивізією, яка після здобуття Салли мала зупинитися на колишньому державному кордоні.