Подібні та інші конкретні явища свідчать про традиційні взаємозв’язки населення Трипільської культури з культурами Кулястих амфор, Шнурової кераміки та інших наступних археологічних культур. На думку В. Д. Барана, це були природно–асимілятивні процеси. Не заперечуючи цієї думки, але разом з тим, спираючись на дослідження Буго–Дністровської культури видатним вченим В. М. Даниленком та простежуючи балканський та подунайський впливи, скажемо, що є всі підстави вбачати в цьому пряму генетичну спадкоємність, яка започатковується Трипільською культурою» [27, с. 181].
Отаку спадкову лінію від далекого Трипілля до сучасної України–Русі встановили видатні українські науковці В. М. Даниленко та І. І. Заєць. І така точка зору сьогодні, після розвалу Російської комуністичної імперії, має бути домінуючою. Спадкоємницею великої Трипільської цивілізації стала Скіфська держава, яка, за словами Геродота, повстала у 1500 році до н. е., тобто у II тисячолітті до н. е.
Внесемо деякі уточнення до походження та опису певних народів і племен Скіфо–Сармато–Антської держави. Постараємося очистити і той період української державності від очевидних «доважків брехні», які, скоріше, свідомо були «понакидані» до української історичної науки.
Отож, кіммерійці.
«Одним із перших кочових народів, чиє ім’я нам достатньо відоме за творами ассірійських хронік VII ст. до н. е. та повідомленням “батька історії” Геродота (V ст. до н. е.) були кіммерійці. В степах Причорномор’я була розташована їхня країна з назвою Кіммерія» [27, с. 154].
За офіційною московською теорією, скіфи у VII столітті до н. е. у жорстокій війні перемогли кіммерійців, вигнали їх із Причорномор’я і створили свою власну державу — Скіфію. Звичайно, офіційна московська теорія вважає кіммерійців, як і скіфів, зайдами на нашій землі. І хоча радянські науковці визнавали, що «Про етнічну приналежність кіммерійців відомо дуже мало», та все ж таки відносили їх до «іраномовних». Тобто, за московською традицією: на українській землі нічого українського бути не могло. А тим більше — мови. Така чергова брехня московської історичної науки. Зрозуміло, що в українських науковців у ті часи іншої думки бути не могло і вони щиро кричали комуністичній Москві — «одобрямс».
Та от з’явилися переклади з англійської мови на українську праць великого свідка V століття до н. е. Геродота, і ми маємо право на особисту думку. То було головне в комуністичній ідеології — не дозволяти людині мати особисту думку. Тільки стадну!
Що ж про кіммерійців писав Геродот?
«Кіммерійці жили в Причорномор’ї між Дніпром і Дністром; скіфи жили в Приазов’ї між Дніпром і Доном. Як перші, так і другі були племенами одного і того ж народу — борисфенів — скіфів… Геродот два рази згадує кіммерійців…» [55, с. 62].
Перший раз Геродот згадує кіммерійців «в середині 2–го тисячоліття старої ери», коли між керівниками скіфів і кіммерійців виникла суперечка і переросла у війну. Слід зазначити, що у тій суперечці кіммерійці не підтримали свою верхівку. Відбулися сутички і запеклий бій. Певно, армія і якась частина громади, все ж таки, були на боці своїх царів, бо в часи Геродота біля Дністра ще зберігалися могили загиблих у тій війні.
«Після того бою… (вожді. — В. Б.) кіммерійців втекли в Малу Азію і оселилися на півострові біля Сінопу, в сусідстві з гетитами, спорідненим з ними племенем… Кіммерійці залишились на своїй землі (тобто між Дніпром і Дністром. — В. Б.) і підтримали скіфів» [55, с. 63].
Скоріше, непорозуміння між скіфами і кіммерійцями відбулося при обранні царя держави. Звернімо увагу: за Геродотом, кіммерійці проживали між Дніпром і Дністром, а то були землі гетів. І втекли вожді кіммерійців зі своїми родами та прихильниками на південь Чорного моря, де проживали гетити, по суті інші племена гетів. Тому, скоріше за все, кіммерійці належали до племен гетів,чому пізніше і втратили свою самоназву. Цих гетів — кіммерійців на початку нової ери німецькі історики у ХVІІІ–ХІХ століттях стали величати остготами. Ми про це ще говоритимемо.
Якщо дотримуватися розповіді Геродота, то першим царем Скіфії був Гет із племені гетів, і було то у XV столітті до н. е. Під час війни з Дарієм, а то був 512 рік до н. е., царем Скіфії був Ідантирс — представник племені Царських скіфів. Як бачимо, зміна царської династії все–таки відбулася. Отож, скоріше за все, вона й призвела до протистояння гетів (кіммерійців) зі скіфами. А оскільки царі у Скіфії обиралися на Царській Раді племен, то немає нічого дивного, що кіммерійці (народ) не підтримали свого царя. Сучасними словами скажемо так: народ став на бік демократії і не підтримав узурпаторів влади.