Нічого нового, тож Сесилія не переймалася. Два роки тому батько цілком поринув у підготовку таємничих радницьких документів для уряду Великої Британії. Мати завжди жила в сутінках хвороби, Брайоні завжди отримувала материнську опіку від старшої сестри, а Леон — той був у вільному плаванні, й Сесилія любила брата за це. Але вона й не гадала, що всі так легко повернуться до старих ролей. Кембридж докорінно змінив її, і вона думала, що закута в броню. Однак ніхто з рідних і не помітив цих перемін у ній, а вона не була здатна чинити опір їхнім звичним очікуванням. Вона нікого не звинувачувала, але все літо була бранкою у домі, плекаючи туманні надії на те, що таким чином відновлює зв'язок з родиною. Проте цей зв'язок ніколи й не вривався, як тепер вона бачила, та й батьки її були відсутні, кожний на свій манір, Брайоні поринула у світ своїх фантазій, а Леон був у місті. Час рухатися далі. Сесилії треба пригод. Дядько і тітка запросили супроводжувати їх до Нью-Йорка. Тітка Герміона в Парижі. Сесилія могла поїхати в Лондон і знайти роботу — ось на що очікував батько. Те, що вона відчувала, було хвилюванням, а не тривогою, і вона не могла дозволити, щоб сьогодні ввечері її плани розладналися. Будуть й інші вечори, схожі на цей, та вона має насолодитися ними деінде.
Надихнувшись цією новою певністю — авжеж, у цьому допоміг правильний вибір сукні,— вона перетнула коридор, штовхнула оббиті сукном двері й попрямувала коридором, викладеним шаховими кахлями, до кухні. Вона опинилася в хмарині диму, де безтілесні обличчя висіли на різній висоті, наче ескізи в альбомі художника-практиканта, і всі очі були опущені до кухонного столу, де відбувалося якесь видовище, приховане від Сесилії широкою спиною Бетті. Розмите червоне освітлення на рівні кісточок було від розпеченого жару з дверцят пічки — заслінку щойно заклацнули з брязкотом і роздратованим криком. Над окропом здіймалася густа пара, та казан ніхто не доглядав. Помічниця куховарки Долл, худенька сільська дівчина, з волоссям, забраним у строгий вузол, стояла над умивальником, дратівливо відшкрібаючи накривку каструлі, але теж упівоберта дивилася на те, що Бетті поставила на стіл. Один профіль належав Емілі Талліс, другий — Денні Гардмену, третій — його батькові. Над цим плавали врочисті обличчя Джексона і П'єро — хлопчики стояли на дзиґликах. Сесилія відчула, що Гардмен-молодший дивиться на неї. Вона розлючено зиркнула на нього й зраділа, коли той відвернувся. На кухні гарували протягом усього спекотного дня — справжнісінький каторжний труд,— і скрізь виднілися наслідки: кам'яна підлога була слизька від пролитого жиру, смаженого м'яса і розтоптаних шкуринок; промоклі до рубця рушники — данина героїчним трудам забутих солдатів — поникли, наче зотлілі полкові стяги у церкві; Сесилія вперлася підборіддям у кошик, переповнений овочевими обрізками, які Бетті хотіла забрати додому — нагодувати свою стару ґлостерську плямисту свиню, щоб до грудня льоха погладшала. Кухарка глянула через плече на нову гостю, і Сесилія встигла помітити лють в її очах, які здавалися щілинками над обвислими щоками.
— Знімай його, ну! — волала кухарка. Безсумнівно, її роздратування було спрямоване на місіс Талліс. Долл відстрибнула від умивальника, перечепилася, мало не впавши, схопила дві шматини і почала знімати казан з вогню. Стало краще видно, і з хмарини пари випливла Поллі, покоївка, за словами всіх, простачка, яка лишалася в будинку ввечері, якщо випадала робота. Її великі довірливі очі були спрямовані на кухонний стіл. Сесилія перейшла до Бетті — хотіла побачити те, що всім уже було видно — величезну почорнілу бляху, нещодавно вийняту з духовки; на залізі тихо сичала смажена картопля. Картоплин було, певно, з сотню — нерівні ряди барви білого золота, які Бетті відшкрібала металевою лопаткою і перевертала. Унизу картоплини були липкі, блискучо-жовті, а краї подекуди мерехтіли перламутрово-брунатним відтінком, а іноді й філігранним мереживом навколо тріснутої шкуринки. Картопля була — тобто буде — ідеальна.
Перевернувши останній ряд, Бетті спитала:
— Мем, це покласти в картопляний салат?
— Саме так. Зріжте всю опалену шкоринку, витріть жир, покладіть це до великої тосканської салатниці та як слід полийте оливковою олією, а потім...— Емілі невизначено махнула у бік кошика з фруктами, біля дверей до комори, де могла бути цитрина, а могло й не бути.
Бетті звернулася до стелі:
— Це салат з брюссельської капусти?
— Годі, Бетті.
— Чи салат з цвітної капусти? Чи салат з хріновим соусом?
— Ти робиш багато галасу з нічого.
— Чи хлібний салат?
Один з близнят пирхнув.
Сесилія здогадалася, що буде далі, й так і трапилося. Бетті розвернулася до неї, схопила за руку та притягнула до себе.
— Міс Сі, така спека була, а нам страви замовили, і ми цілу днину парилися в пеклі, що аж кипіла кров.
Сцена була нова, глядачі були незвичним елементом, але дилема — досить знайома: як зберегти мир і не принизити матері. Окрім того, Сесилія знову вирішила піти до брата на терасу, тому було важливо вступити до переможної фракції та підштовхнути її до швидкого висновку. Вона відвела матір убік, і Бетті, досить добре обізнана з правилами, наказала всім повернутися до своїх справ. Емілі й Сесилія Талліси стояли біля відчинених дверей, що вели до кухонного городу.
— Люба моя, зараз дуже спекотно, і я не відмовлюся від ідеї салату.
— Емілі, я знаю, що надто спекотно, але Леон просто до смерті полюбляє печеню, яку готує Бетті. Він просто марить м'ясом. Я чула, як він вихвалявся перед містером Маршаллом.
— Боже мій,— промовила Емілі.
— Згодна. Я теж не хочу печені. Найкраще — хай кожний обере сам. Пошліть Поллі нарвати салату-латуку. Там у комірчині буряки. Бетті може зварити ще картоплі й остудити її.
— Люба, ти маєш рацію. Знаєш, мені б не хотілося підвести маленького Леона.
Отже, рішення було ухвалене, печеня врятована. Тактовно і граційно Бетті вирядила Долл почистити молоду картоплю, а Поллі вийшла, узявши ножа.
Коли вони вийшли з кухні, Емілі наділа затемнені окуляри й сказала:
— Я рада, що все обійшлося, бо насправді мене хвилює Брайоні. Знаю: вона засмутилася. Хандрить, блукає десь надворі, хочу її повернути.
— Хороша ідея. Я теж за неї хвилююся,— сказала Сесилія. Вона не збиралася відраджувати матір — хай буде подалі від тераси.
Вітальня, яка зранку прикувала увагу Сесилії світляними паралелограмами, тепер занурилася в морок, лише біля каміна горіла одна лампа. У прочинені скляні двері виднілося зеленувате небо, а на цьому тлі — знайомий силует: братові голова і плечі. Пробравшись через кімнату, Сесилія почула, як дзвенять кубики льоду в склянці, а опинившись надворі, розрізнила пахощі розчавленої м'яти, ромашки й піретруму, що оп'яняло ще сильніше, аніж уранці. Ніхто не пам'ятав навіть обличчя того тимчасово найнятого садівника, який і кілька років тому вигадав цю ідею — засадити шпаринки між бруківкою. У той час ніхто не розумів, чого, власне, він хоче. Може, саме тому його й звільнили.
— Сес! Я вже сорок хвилин чекаю, майже зварився.