— Безнадійно. Я зовсім не готова,— мовила Лола, знову мало не розплакавшись.— Ще й обличчя до ладу не привела.
— Я спущуся,— заспокоїла її Брайоні.— Скажу, що ти будеш за якийсь час.
Але Лола вже йшла до своєї кімнати і, здається, не чула.
Причепуривши коси, Брайоні стала перед дзеркалом, роздивляючись своє обличчя: цікаво, що треба зробити, щоб його «привести до ладу», хоча ясно усвідомлювала, що одного чудового дня це питання стане для неї важливим. Ще одна вимога часу. Принаймні у неї немає веснянок, щоб їх приховувати чи виводити кремом, і це, безперечно, заощаджує час. Дуже давно, у десятирічному віці, вона вирішила, що губна помада надає їй блазнівського вигляду. Це уявлення треба переглянути. Але не зараз, коли треба обміркувати ще стільки питань. Вона стояла біля столу й неуважно крутила чорнильну ручку. Писати оповідання було безнадійною, жалюгідною авантюрою, коли її саму докорінно перетворюють такі потужні й хаотичні сили, і їй здавалося, що події цього дня здатні глибоко все змінити. «Була собі одна стара леді, яка проковтнула муху». Вона запитувала себе, чи не зробила страшну помилку, довірившись кузині: навряд чи Сесилії буде приємно, коли Лола в захваті хизуватиметься своєю обізнаністю щодо записки Роббі. І як можна спуститися й опинитися за одним столом з маніяком? Якщо поліція його заарештує, її, Брайоні, можуть викликати до суду свідком, і там вона змушена буде вимовити це слово вголос як доказ.
З неохотою вона вийшла з кімнати й пробралася вздовж похмурих панелей коридору до східців, де зупинилася, дослухаючись. У вітальні досі звучали голоси: вона розрізнила материн і містера Маршалла, а потім — як перемовляються близнюки. Там нема ні Сесилії, ні маніяка. Брайоні відчула, як мимоволі серце в неї починає калатати частіше. Її життя втратило простоту. Лише три дні тому вона завершила «Випробовування Арабелли» і чекала на своїх кузенів. Їй хотілося, щоб усе стало інакше — й ось воно: стало не просто погано, а ще гірше. Вона знову зупинилася на першому сходовому майданчику, щоб продумати план. Вона триматиметься подалі від грайливо-вередливої кокетки-кузини, навіть поглядом з нею не стрінеться: Брайоні не могла дозволити собі бути втягнутою в змову, їй не хотілося викликати катастрофічний вибух у двоюрідної сестри. І до Сесилії, яку потрібно захищати, Брайоні теж не сміє наблизитися. В цілях безпеки їй, вочевидь, слід уникати Роббі. Від матері, такої колотливої та зманіженої, користі не буде. В її присутності неможливо мислити. Лишаються близнюки, слід звернутися до них — вони її опора. Брайоні буде поруч і пильнуватиме за ними. Ці вечері влітку починаються так пізно — уже десята година,— і хлопці втомилися. Що ж, тоді їй доведеться бути привітною з містером Маршаллом і розпитувати його про солодощі — хто б гадав, що він їх виробляє. Це боягузький план, але кращого вона не могла вигадати. Подаватимуть вечерю — навряд чи зараз слушно викликати з села поліційного констебля Вокінза.
Дівчинка далі спускалася по сходах. Їй слід було порадити Лолі перевдягтися, щоб сховати подряпину на руці. Але якщо нагадати їй про це, вона точно розплачеться. Але все одно, мабуть, не вийде відрадити її від сукні, в якій дуже важко пересуватися. Жага досягти зрілих літ передбачає й не такі перешкоди. Брайоні й сама це відчувала. Ні, у неї не було подряпин, проте вона відчувала відповідальність за кузину та взагалі за все, що станеться. Коли удома був батько, всі займали певно визначені місця. Він нічого не організовував, не обходив будинок, роздаючи накази,— він рідко казав комусь, що треба робити, а насправді майже весь час просиджував у бібліотеці. Але в його присутності був лад, хоча нікого не позбавляли свободи. Гора з пліч звалювалася. Коли він був удома, уже не мало значення, що мати ретирувалася до спальні — було досить, що внизу сидить батько з книгою на колінах. Коли він займав своє місце за обіднім столом — спокійний, привітний, абсолютно впевнений у собі,— криза на кухні здавалася не більш ніж гумористичним епізодом, а без батька вона ставала драмою, від якої стискалося серце. Він знав більшість речей, які варто знати, а коли не знав, то мав гарну ідею, до якого авторитета звернутися, і вів Брайоні до бібліотеки, щоб дочка допомогла знайти потрібну книжку. Якби він не був, за власними словами, рабом Міністерства і Щоденного Планування, якби лишився вдома й, відіславши Гардмена вниз по вино, вів бесіду, не подаючи знаку, коли пора «припиняти», Брайоні б зараз не перетинала коридор з таким тягарем, і кожний крок не давався б їй так важко.
Саме ці думки про батька змусили її вповільнити ходу, коли вона минала двері бібліотеки, які, на подив, були зачинені. Вона стала й дослухалася. З кухні долинав дзенькіт металу об порцеляну, з вітальні линув тихий голос матері, а ближче хтось із близнюків заявив високим дзвінким голосом: «Це пишеться через „ю“, точно»,— а брат відповів: «Та мені неважливо. Клади це в конверт». А потім з-за дверей у бібліотеку почулося гучне шкрябання, потім — гуркіт і шум, голос міг бути як чоловічим, так і жіночим. Наскільки вона запам'ятала (потім Брайоні не раз викликала його в пам'яті), дівчинка не мала особливих очікувань, натискаючи латунну ручку дверей. Але вона бачила лист Роббі й хотіла захистити сестру, та й кузина проінструктувала її, тому те, що Брайоні побачила, було вже частково очікуване — чи принаймні їй здавалося, що вона цього й очікувала.
Спочатку, коли вона штовхнула двері та ступила всередину, то взагалі нічого не побачила. Єдине світло відкидала настільна лампа зеленого скла, що вихоплювала з темряви хіба що тиснену шкіряну поверхню столу. Коли Брайоні ступила ще кілька кроків, то побачила їх — темні постаті в далекому кутку. Хоча вони не рухалися, дівчинка ясно зрозуміла, що завадила нападу й бійці. Сцена настільки втілювала її найгірші страхи, що Брайоні здалося: це її панічна уява спроектувала фігури з книжкових корінців. Очі звикали до півтемряви, й надія на те, що це ілюзія, зникала. Ніхто не поворухнувся. Понад плечем Роббі Брайоні дивилася у сповнені жаху сестрині очі. Роббі озирнувся, щоб поглянути на непроханого гостя, але не відпустив Сесилію. Він наліг на її тіло, задерши сукню вище колін і затиснувши жертву біля полиць. Його ліва рука схопила її за шию, за волосся, а права тримала Сесилію за передпліччя — сестра чи то протестувала, чи то оборонялася.
Роббі видавався таким величезним і схожим на розлюченого дикого звіра, а Сесилія — з її голими плечима і тонкими руками — такою слабкою, що Брайоні гадки не мала, до чого все це призведе, коли рушала до них. Вона хотіла закричати, але їй перехопило подих, а язик ледве рухався, ставши неймовірно важким. Роббі рухався так, що зовсім затулив від неї сестру. Потім Сесилія змогла випручатися, і він дав їй утекти. Брайоні зупинилася й окликнула сестру. Коли старша сестра минала молодшу, на обличчі Сесилії не було жодного знаку подяки за допомогу чи полегшення. Її обличчя було байдуже, майже безпристрасне, і вона дивилася на двері, наче тільки й думаючи, як полишити кімнату. Потім вона пішла, і Брайоні лишилася наодинці з Роббі. Він теж не хотів зустрічатися з нею поглядом. Натомість віддалився в куток і почав обсмикувати піджак і поправляти краватку. Дівчинка обережно попрямувала геть, подалі від нього, але він навіть не спробував напасти на неї й не глянув угору. Тому вона повернулася й кинулася з кімнати шукати Сесилію. Але в коридорі не було нікого — незрозуміло, де зникла сестра.
Одинадцять
Незважаючи на те, що до суміші розтопленого шоколаду, яєчного жовтка, кокосового молока, рому, джину, товченого банану і цукрової пудри додали подрібнену свіжу м'яту, коктейль не надто освіжав. Апетит геть згас, і так притлумлений вечірньою спекою. Майже всіх дорослих у задушливій їдальні аж нудило від перспективи їсти на вечерю печеню, навіть із салатом, і всі прагли одного — склянки студеної води. Але вода була доступна лише дітям, тоді як іншим доводилося відновлювати сили десертним вином кімнатної температури. На столі вже чекали три відкорковані пляшки — відсутність Джека Талліса зазвичай надихала Бетті. Жодне з трьох високих вікон не було відчинене, бо їхні рами давно зіпсувалися, і з перського килима стовпом здіймався нагрітий пил, зустрічаючи гостей на порозі. Єдиною розрадою виявилося те, що у торгівця, який постачав крабів, поламався фургон.