***
Зі своєї карти вона знала, що Белем лежить по той бік муніципальної території, там, куди прямував священик. Було це не дуже далеко, і вже сам цей факт не викликав бажання вирушати туди. Вона прийде надто рано. Вона ще нічого не їла, їй хотілося пити, натерта п’ята шарпала й прилипла зсередини до туфлі. Було дуже тепло, а їй доведеться йти по траві, де немає тіні, лиш подекуди прямі асфальтові доріжки й укриття на випадок бомбардувань. Трохи далі стояла естрада, де купчилися якісь люди в темно-синій формі. Вона подумала про Фіону, чий вихідний день вона забрала собі, і про їхню прогулянку в Сент-Джеймському парку. Той безхмарний день здавався таким далеким, а минуло ж усього десять днів. Фіона зараз робить свій другий обхід із судном. Брайоні стояла в тіні колон і думала, який маленький подарунок купить вона подрузі — щось смачненьке, банан, помаранчі, швейцарський шоколад. Санітари знали, як дістати такі речі. Вона чула, як вони казали, що все можна купити, все що завгодно, аби гроші були. Простежила очима за вервечкою машин, які їхали в тому напрямку, куди й вона мала йти, і стала думати про їжу. Величезні шинки, яйця-пашот, смажене куряче стегенце, густе ірландське рагу, меренги з цитриновим кремом. Чашка чаю. Те, що за її спиною весь час звучала нервова, дражлива музика, вона усвідомила лише тоді, коли та змовкла, і в раптовій тиші, яка, здавалося, дарувала свободу, вона вирішила, що повинна поснідати. Наскільки вона бачила, там, куди вона мала йти, не було жодних крамниць, лише похмурі багатоповерхові житлові будинки з темно-помаранчевої цегли.
Минуло кілька хвилин, і з церкви вийшов органіст, тримаючи в одній руці капелюх, а в другій — важку зв’язку ключів. Вона б могла запитати в нього дорогу до найближчого кафе, але він виглядав таким же шарпаним, як і його музика. Немовби вирішивши не помічати її, він із гуркотом зачинив церковні двері й нахилився, замикаючи їх на ключ. Потім насунув на голову капелюх і швидко пішов геть.
Можливо, це й був перший крок до зміни її планів, і ось вона вже йде назад, повертаючись старим маршрутом до Клепем-Гай-стріт. Вона поснідає, а тоді подумає. Біля станції метро вона проходила повз камінний фонтанчик із питною водою і з задоволенням занурила в неї обличчя. Знайшла якусь обдерту маленьку забігайлівку з брудними вікнами й накиданими на підлозі недокурками, але їжа могла бути не гіршою за ту, до якої вона звикла. Вона замовила чай і три тости з маргарином, а ще блідо-рожевий полуничний джем. У чашку насипала багато цукру, поставивши собі діагноз, що хвора на гіпоглікемію. Цукор не зміг заглушити присмаку хлорки.
Вона випила ще одну чашку, рада, що чай ледь теплий і можна його випити душком, потім скористалася смердючою вбиральнею без унітазів, що знаходилася в дальньому куті двору позаду кафе. Проте не існувало такого смороду, який міг би злякати досвідчену медсестру. П’яту своєї туфлі вона проклала туалетним папером. Цього їй має вистачити на одну-дві милі. Рукомийник з одним-єдиним краном був прикручений болтами до цегляної стіни. Ще там лежав обмилочок у сірих розводах, якого вона не наважилася чіпати. Коли вона пустила воду, брудні залишки хляпнули з рукомийника їй на литки. Вона витерла їх рукавами, потім причесалася, намагаючись уявити відображення свого обличчя в цегляній стіні. Щоправда, не змогла без дзеркала скористатися губною помадою. Промокнула лице мокрою хусточкою і поплескала себе по щоках, щоб повернути на них рум’янець. З’явилося рішення — без її, як здавалося, участі. Це була розмова, до якої вона готувалася, повинність улюбленої молодшої сестри.
Вона вийшла з кафе і, поки верталася назад, відчувала, як зростає відстань між нею і її другим «я», не менш реальним, яке верталося назад у госпіталь. Можливо, та Брайоні, яка йшла в напрямку Белема, була уявною чи примарною постаттю. Це відчуття нереальності ще більше посилилося через півгодини, коли вона дійшла до ще однієї Гай-стріт, більш-менш такої ж, як та, котру вона лишила за собою. Саме таким і був Лондон за межами центру міста — скупчення маленьких похмурих містечок-районів. Вона твердо вирішила, що ніколи не житиме в такому місці.