Від звуку тактовного жіночого покашлювання вона здригнулася й підвела очі. То була Лола. Вона нерішуче заглядала в кімнату, а коли їхні очі зустрілися, тихенько постукала у двері.
— Можна увійти?
І одразу ж увійшла, а її рухи були дещо скутими, бо одягнена вона була у вузьку синю єдвабну сукню. З розпущеним волоссям, босоніж. Поки вона підходила, Брайоні відклала ручку й прикрила оте речення книжкою. Лола обережно сіла на краєчку ліжка й, роздувши щоки, драматично видихнула повітря. Виглядало це так, ніби вони завжди під кінець дня ділилися, мов сестри, враженнями.
— У мене був абсолютно жахливий вечір.
Коли Брайоні, спонукувана вимогливим поглядом кузини, вимушена була здивовано підняти брови, та продовжила:
— Близнюки катували мене.
Брайоні думала, що це образний вислів, поки Лола не повернулася до неї плечем і не показала високо на руці довгу подряпину.
— Який жах!
Лола простягла вперед руки. Навколо кожного зап’ястя були червоні розтерті пруги.
— Китайські тортури!
— Ага.
— Я принесу якийсь антисептик, щоб промити.
— Я вже сама все це зробила.
І справді, жіночий аромат Лолиних парфумів не міг приглушити дитячого запаху «гермолену». Найменше, що Брайоні могла зробити, це підійти й сісти поруч із кузиною.
— Ах ти ж бідолаха!
Коли Брайоні пожаліла Лолу, очі в тієї наповнилися сльозами, а голос став хрипким.
— Усі думають, що вони ангели, лиш тому, що вони однакові, а це справжні маленькі тварюки.
Вона придушила в собі ридання, немовби затиснувши його зубами, підборіддя в неї тремтіло, потім кілька разів глибоко втягла повітря розширеними ніздрями. Брайоні взяла її за руку й подумала, що тепер знає, як можна полюбити Лолу. Потім підійшла до комода, вийняла хусточку, розгорнула й подала Лолі. Та вже готова була скористатися нею, але побачивши на ній веселенький малюнок дівчаток-ковбоїв із ласо в руках, почала тихенько підвивати, як це роблять діти, коли вдають привидів. Внизу хтось подзвонив у двері, і за мить — ледь чутний швидкий цокіт каблучків по плитках вестибюля. Це, мабуть, Робі, а Сесилія сама побігла до дверей. Занепокоєна, що плач Лоли можуть почути внизу, Брайоні знову підвелася й зачинила двері в кімнату. Горе кузини породжувало в ній якийсь неспокій, збудження, що межувало з радістю. Вона повернулася до ліжка й обняла Лолу за плечі, а та закрила руками обличчя й почала плакати. Те, що така різка й владна дівчина може бути так принижена двома дев’ятирічними хлопчиськами, дивувало Брайоні й дозволяло відчути, що сама вона сильна. Цим і пояснювалося її мало не радісне почуття. Можливо, вона не така вже й слабенька, якою завжди себе вважала; врешті-решт, треба оцінювати себе, порівнюючи з іншими людьми, — бо ж більше нема з чим порівнювати. Час від часу хтось цілком несвідомо навчає тебе чогось про тебе саму. Не знаходячи слів, вона ніжно погладила кузину по плечу й подумала, що самі лиш Джексон і П’єро не можуть нести відповідальності за таке горе; вона пригадала, що в Лолиному житті є ще й інша біда. Родинний дім на півночі — Брайоні уявила собі вулиці, вздовж яких тягнуться задимлені фабрики, і похмурих людей, що плетуться на роботу, несучи бляшанки із сендвічами. Дім Квінсі замкнений, і його, можливо, ніколи більше не відімкнуть.
Лола помаленьку заспокоювалася. Брайоні лагідно запитала:
— То що ж сталося?
Старша дівчинка прочистила ніс і на хвильку замислилася.
— Я збиралася прийняти ванну. Вони увірвалися й накинулися на мене. Повалили на підлогу… — Згадавши це, вона замовкла, щоб здолати нові ридання.
— Але чому вони таке зробили?
Лола глибоко втягла повітря й заспокоїлася. Порожніми очима вона дивилася просто себе.