Більш ніж трихвилинну паузу гнітючої тиші розірвав Пол Маршал. Відкинувшись на стільці назад, він за спиною Сесилії заговорив із Робі.
— Послухайте, так ми граємо завтра в теніс?
Робі помітив, що від куточка Маршалового ока паралельно до носа бігла невеличка подряпина, привертаючи увагу до того, як усі його риси були розташовані у верхній частині обличчя, зібравшись навколо очей. Не вистачало якоїсь дещиці, щоб він постав мужнім красенем. А так він мав якийсь глупий вигляд — гладеньке масивне підборіддя контрастувало зі стурбованим, вкритим зморшками чолом. З ввічливості Робі теж відкинувся на стільці, щоб відповісти на запитання, але навіть у тому стані, в якому він перебував, його аж пересмикнуло. Негоже було Маршалу на самому початку обіду відвернутися від господині й почати приватну бесіду.
— Гадаю, що так, — стисло відповів Робі, а потім, щоб згладити його невихованість, додав, звертаючись до всіх: — Чи була хоч колись в Англії така спека?
Сталося так, що, відхилившись від того жару, який випромінювала Сесилія, і уникаючи погляду Брайоні, він скерував питання до П’єро, який сидів навскіс від нього й дивився на нього переляканими очима. Хлопчик широко роззявив рота і гарячково шукав відповідь, наче в класі на контрольному опитуванні з історії. Чи це була географія? Чи природознавство?
Брайоні перехилилася через Джексона й торкнулася плеча П’єро, ні на мить не відводячи очей від Робі.
— Лиши його будь ласка, в спокої, — сказала вона гучним шепотом, а потім лагідно звернулася до хлопчика: — Можеш йому не відповідати.
Зі свого кінця столу втрутилася Емілі:
— Брайоні, це було найзвичайнісіньке зауваження про погоду.
Або ти негайно вибачишся, або зараз же відправишся до себе в кімнату.
Щоразу, коли місіс Толліс демонструвала батьківський авторитет за відсутності свого чоловіка, діти вважали своїм обов’язком поводитися так, щоб марність цих зусиль не була помітною. Брайоні, яка в жодному разі не залишила б сестру без захисту, похилила голову й сказала, втупившись у скатертину:
— Прошу мені вибачити. Мені дуже жаль, що я так сказала.
Овочі в накритих салатницях чи на вицвілих споудівських блюдах передавали з одного кінця столу на інший, і такою була загальна неуважність, а чи ввічливе бажання приховати відсутність апетиту, що всі врешті-решт наклали собі і печеної картоплі, і картопляного салату, і брюссельської капусти з бурячками, і зеленого салату під соусом.
— Наш старий буде не дуже задоволений, — сказав, підводячись, Леон. — Це «барсак» 1921 року, але пляшка все одно вже відкрита. — Він наповнив келих матері, потім сестрі й Маршалу, а коли стояв біля Робі, додав: — І цілющий ковток для майбутнього лікаря. Я б хотів почути про цей новий план.
Але відповіді чекати не став. Повертаючись на своє місце, він сказав:
— Я люблю Англію, коли настає спека. Це зовсім інша країна. Змінюються всі правила.
Емілі Толліс узяла в руки виделку й ніж, і всі інші зробили те саме.
— Дурниці, — сказав Пол Маршал. — Назви хоч одне правило, яке б змінилося.
— Добре. Єдине місце в клубі, де дозволено знімати піджаки, це більярдна. Але коли температура до третьої години сягає дев’яноста градусів[10], то наступного дня піджаки вже можна знімати в барі нагорі
— Наступного дня! Дійсно зовсім інша країна.
— Ти ж розумієш, про що я говорю. Люди почуваються невимушеніше — кілька сонячних днів, і ми стаємо італійцями. Минулого тижня на вулиці Шарлотти вже навіть обідали за столиками на тротуарах.
— Мої батьки завжди вважали, — сказала Емілі, — що спекотна погода сприяє падінню моралі серед молоді. Менше одягу, значно більше місць, де можна зустрічатися. Поза домом, поза наглядом. Особливо непокоїлася твоя бабуся, коли наставало літо. Вона вигадувала тисячі причин, щоб втримати моїх сестер і мене вдома.