Вона нервово засміялася.
Він запитав:
— Про це?
До цього моменту очі в неї були опущені. Заговоривши знову, вона подивилася на нього. Він бачив тільки, як світяться її білки.
— Ти здогадався раніше за мене. Щось сталося, правда? І ти здогадався раніше за мене. Це так, наче наблизився до чогось такого великого, що навіть не бачиш його. Я навіть зараз не впевнена, що бачу. Але знаю, що воно є.
Вона опустила очі. Він чекав.
— Я знаю, що воно є, бо воно примушувало мене якось безглуздо поводитися. І тебе теж, звичайно… Але цього ранку — я ще ніколи не робила нічого подібного. Потім я так злилася. Навіть коли це сталося. Я казала собі, що даю тобі зброю проти мене. А потім увечері, коли я почала розуміти — ох, як я могла так нічого не знати про себе? І бути такою дурною? — Вона раптом здригнулася, охоплена неприємною думкою. — Ти ж знаєш, про що я говорю. Скажи, що знаєш. — Вона злякалася, що її почуття нерозділені, що всі її припущення хибні, що своїми словами вона лиш більше віддаляє себе від нього, а він вважатиме її дурепою.
Він присунувся ближче.
— Знаю. Я все це знаю. Але чому ти плачеш? Є ще щось?
Він гадав, що вона збирається сповістити йому про якусь жахливу перешкоду, і, звичайно, мав на думці «когось», але вона не зрозуміла. Вона не знала, що сказати, і лиш дивилася на нього спантеличеним поглядом. Чому вона плаче? Як же вона може пояснити йому, коли стільки емоцій, так багато емоцій просто переповнюють її? А він, у свою чергу, відчував, що його питання не справедливе, недоречне, і намагався придумати, як змінити його. Вони розгублено дивилися одне на одного, нездатні говорити, відчуваючи, що щось дуже непевне, що виникло між ними, може раптом зникнути. Те, що вони були давніми друзями, мали спільне дитинство, стало раптом перешкодою — вони ніяковіли перед колишніми собою. Їхня дружба останнім часом послабшала, стала навіть якоюсь нещирою, але вони віддавна звикли до неї, і щоб розірвати її зараз, аби стати інтимно близькими незнайомцями, потрібна була ясна мета, яка поки що вислизала від них. Слова зараз нічим не могли допомогти.
Він поклав руки їй на плечі й відчув прохолоду її шкіри. Коли їхні обличчя зблизилися, він усе ще був непевний і думав, що вона зараз відскочить від нього чи, як у кіно, вріже йому ляпаса. Вуста її мали смак помади й солі. На мить вони відірвалися одне від одного, він обійняв її, і вони поцілувалися знову, вже впевненіше. Відважно торкнулися кінчиками язиків, і саме тоді в неї вирвався низький, схожий на зітхання звук, який, як він зрозумів пізніше, знаменував метаморфозу. До цього моменту відчувалася усе ж якась ніяковість від подібної близькості знайомого обличчя. Їм здавалося, що вони самі збентежено дивляться на себе з дитинства. Але доторк язиками, цією вогкою, слизькою, пружною плоттю, і дивний звук, який вирвався у неї, все змінили. Цей звук наче проник у нього, пронизав його з ніг до голови, так що все його тіло розкрилося, він немовби вийшов з нього й зміг поцілувати її без будь-якого збентеження. Те, що примушувало ніяковіти, стало безособовим, майже абстрактним. Те зітхання, яке в неї вирвалося, бриніло бажанням і в ньому теж породило бажання. Він заштовхав її в куток, поміж книжки. Цілуючись, вона шарпала його одяг, незграбно пробувала висмикнути сорочку, тягла за ремінь. Голови в них хилиталися, губи блукали обличчями, поцілунки стали жадібнішими, жагучішими. Вона зовсім не жартома вкусила його за щоку. Він відсахнувся, знову притиснувся, і вона сильно вкусила його за нижню губу. Він цілував їй шию, відкидаючи її голову назад, притискаючи до полиць, вона потягла його за волосся, притискаючи голову до своїх грудей. Якийсь час він незграбно порпався, поки знайшов сосок, маленький і твердий, і обхопив його губами. Вона застигла, потім її всю пронизав дрож. Якусь мить йому здавалося, що вона зомліє. Руками вона обхопила його голову, міцно затисла її, аж йому стало важко дихати, він випростався, розриваючи кільце її рук, міцно обійняв, притиснув її голову до своїх грудей. Вона знову вкусила його, шарпнула за сорочку. Почувши, як ґудзик зацокотів по підлозі, вони не посміхнулися й відвели погляди. Комедія погубила б їх. Вона стиснула зубами його сосок. Відчуття було нестерпно болючим. Він закинув їй голову, щосили пригорнув до себе, цілував очі, розсував язиком губи. Від безпомічності вона знову видала отой звук, схожий на стогін розчарування.