Милосердя. Досі це слово нічого не означало, хоча Брайоні тисячу разів чула, як його урочисто вимовляли в школі і в церкві. А її сестра весь цей час розуміла його. Багато було, звичайно, такого, чого вона ще не знала про Сесилію. Але вони ще матимуть час, бо ця трагедія, безперечно, зблизить їх.
Добрий інспектор із гранітним обличчям, мабуть, вирішив, що вже виявив достатню поблажливість, бо підійшов, відвів руку Сесилії й став між ними. Робі щось швидко сказав їй через плече офіцера й повернувся до машини. Інспектор поклав руку на голову Робі й дбайливо пригнув її, щоб той не вдарився, коли нахилявся, сідаючи на заднє сидіння. Обидва інспектори сіли по боках арештованого. Грюкнули дверцята, а констебль, який залишився, відсалютував, приклавши руку до шолома, і машина рушила. Сесилія стояла, дивлячись на дорогу, спокійно спостерігаючи, як віддаляється машина, але тремтіння її плечей виказувало, що вона плаче, і Брайоні знала, що ніколи не любила сестру більше, ніж зараз.
І тут би він і мав скінчитися, цей безкінечний день, який втягнув у себе й літню ніч, мав би завершитися тим, як «гамбер» віддаляється дорогою і зникає з очей. Але залишалася ще одна, остання кульмінація. Машина не проїхала й тридцяти метрів, як почала пригальмовувати. Якась постать, якої Брайоні раніше не помічала, ішла самою серединою дороги й не збиралася відступатися набік. То була жінка, не дуже висока, що йшла перевальцем, у квітчастій сукні, стискаючи в руці щось, що спершу здавалося кийком, але виявилося чоловічим парасолем з ручкою, схожою на гусячу голову. Машина зупинилася, й водій став сигналити, коли жінка підійшла впритул до радіатора. Це була мати Робі, Ґрейс Тернер. Вона підняла парасоль і щось вигукнула. Поліцейський, що сидів попереду, вийшов з машини і став щось їй говорити, а потім узяв за лікоть. Інший констебль, той, який салютував, уже спішив до них. Місіс Тернер вишарпнула руку, знову підняла парасоль, цього разу вже двома руками, й з розмаху, з тріском, що нагадував пістолетний постріл, уперіщила гусячою головою по блискучому капоту автомобіля. Коли констеблі, підштовхуючи, відтягли її на узбіччя, вона почала викрикувати одне-єдине слово так голосно, що Брайоні чула його у своїй кімнаті.
— Брехуни! Брехуни! Брехуни! — вигукувала місіс Тернер.
З широко відкритими передніми дверима машина повільно проїхала повз неї й зупинилася, щоб забрати поліцейського. Залишившись один, його колега ледь стримував її. Вона ще раз зуміла розмахнутися своїм парасолем, але удар лиш ковзнув по даху машини. Констебль викрутив парасоль з її рук і шпурнув кудись за спину на траву.
— Брехуни! Брехуни! — знову вигукнула місіс Тернер і ступила кілька безнадійних кроків услід машині, потім зупинилася й, узявшись у боки, дивилася, як машина проїхала першим мостом, далі по острову, потім другим мостом і врешті-решт зникла в тумані.
Частина друга
Багато було різних жахіть, але саме ця неочікувана дрібна деталь підкосила його, і він потім ніяк не міг викинути її з голови. Коли вони, пройшовши три милі вузькою дорогою, дійшли до перехрестя, він побачив, що стежка, яку він шукав, скручує праворуч і біжить горбами аж до гаю, що ріс на невисокому узгір’ї на північному заході. Вони зупинилися, щоб він звірився з картою. Проте карти не було там, де вона мала би бути. Її не було ні в кишені, ні за поясом. Невже він загубив її, а може, забув на останньому привалі? Він дав шинелі впасти на землю й поліз у внутрішню кишеню кітеля — і аж тут до нього дійшло. Карта була у нього в лівій руці, і вже, мабуть, десь із годину. Він зиркнув скоса на двох інших, але вони стояли поодаль, дивилися кудись убік і мовчки курили. Карта все ще була у нього в руці. Він витяг її з пальців капітана Вест-Кентського полку, який лежав у канаві неподалік — неподалік чого? Ці карти тилових територій були великою рідкістю. А ще він узяв собі револьвер мертвого капітана. Він не збирався вдавати з себе офіцера, але він загубив свою гвинтівку і просто хотів вижити.