— Твій хто? — скривився Тимур й погладив шию, наче йому в горлі щось застрягло.
Відчуваючи ворожий настрій Батуріна, Максим не ризикнув простягти йому руку для привітання. Лише виструнчився за столом, як відмінник на уроці.
— Ми просто друзі, — вже значно тихіше пояснила Діана, розуміючи, що ситуація загострюється.
— Ясно, — не відриваючи гнівного погляду від хлопця, сталевим голосом відповів Тимур. — Гаразд, — нарешті перевів очі на дочку. — Вечеряйте, потім я відвезу тебе додому.
Кудрявцев важко промовчав. Образливі слова боляче обпекли йому душу. Хіба він схожий на людину, яка не спроможна відвезти свою даму з ресторану? Це ж приниження його, дорослого чоловіка, в очах дівчини. Навіть якщо перед ним її батько.
Батурін повернувся до свого столика. Нора вже встигла зробити замовлення.
— Ну що? Познайомились? — весело защебетала.
Тимур не відповів. Лише сидів чорніший за дощову хмару й не відривав погляду від сусіднього столика.
— Діана вже доросла жінка, ти не можеш її аж настільки контролювати, — спробувала зробити йому зауваження Нора.
— Хто? — ледь не зірвався при слові «жінка». Миттю вхопився за лівий бік, наче йому до серця розпечене залізо приклали.
— Заспокойся, — прошепотіла дівчина. — На нас уже люди дивляться. — Ми ж не будемо цілий вечір витріщатися на них, а потім поїдемо слідом, аби…
— Не дави на психіку! — різко гаркнув Тимур.
Нора заціпеніла. Таких колючих слів від нього досі не чула.
— Здається, я тут зайва, — ковтаючи сльози, промовила. — Романтичний вечір нам точно не світить.
Встала, з-за столу, вхопила свій клатч і попрямувала до виходу. Батурін не став її затримувати.
— Він так свердлить нас поглядом, що мені вже кусень в горло не лізе, — не витримав Максим. — Може я підійду й поговорю з ним, як чоловік з чоловіком?
— Про що? — здивовано підняла брови Діана.
— Про нас, — впевнено відповів.
Дівчина здивувалася. Досі такої рішучості за ним не помічала.
— А не боїшся? — грайливо усміхнулася.
— Він небезпечний? — підозріло скосив очі Кудрявцев.
— Ну-у, — протягла Діана. — Кількох вибитих зубів це може тобі коштувати.
Молодий чоловік важко проковтнув слину.
— Думаю, він мене зрозуміє, — вже не так впевнено відповів. — Сам же он з якою кралею прийшов.
— Ти про мого батька говориш, не забувайся, — між іншим нагадала Діана.
— Пробач, — винувато опустив очі хлопець. — Думаєш, шансів немає? — якось боляче глянув у її кавові очі.
Розумів, що виглядає жалюгідно, але мірятися силою зі старшим чоловіком, та ще й у ресторані, йому не дозволяло виховання.
— Впевнена, — примружила очі Діана.
— А він усе життя так контролюватиме тебе? — не витримав Максим.
— Не виключено, — з такою радістю відповіла дівчина, що Кудрявцеву на мить здалося, ніби вона насолоджується ситуацією.
— Я готовий ризикнути, — майже пошепки запропонував. — Що скажеш?
— Думаю — не варто, — заперечливо похитала головою. — Його дівчина пішла. Настрій і так зіпсований. Краще давай зустрінемося іншим разом.
— Хочеш, щоб я пішов? — з таким жалем глянув на Діану, що їй аж шкода його стало.
— Послухай… — ніжно торкнулася його руки. — Інколи терпіння визначає майбутнє, — мудро відповіла.
Максим сумно кивнув на знак згоди й легенько потис Діанину руку.
— Чек, будь ласка, — звернувся до офіціанта.
Тимур, примруживши очі, попивав легке шампанське й напружено спостерігав за дочкою. Досвідчений в амурних справах, він не втручався, лише гострим зосередженим поглядом тримав Максима на прицілі. Поведінка хлопця йому подобалася. Галантний, ввічливий, в міру напористий, готовий стати на захист його дочки навіть якщо сили нерівні.
— Пробач, татусю, за зіпсований вечір, — підійшла ззаду й обняла Тимура за шию Діана, коли Максим пішов.
— І давно ви разом? — не зважаючи на її слова, запитав Батурін.
— Ми не разом, — легко усміхнулася, даючи зрозуміти, що не образилася. — Максим працює юристом в інституції з прав людини. Я там, як знаєш, проходжу юридичну практику. Він уже кілька місяців носить мені квіти й непомітно кладе на стіл. Нарешті наважився запросити на вечерю. От що з цього вийшло…
— Він тобі подобається? — вже спокійніше поцікавився.
— Не знаю, — мрійливо задумалась. — Можливо…
— Мамі відомо? — беручись нарешті за їжу, що вже майже охолола на столі, не переставав розпитувати Тимур.
— Ми не обговорювали… — зніяковіла Діана. — Сам знаєш, як вона панікує в таких ситуаціях. Відразу вхопиться за телефон, почне дзвонити тобі, щоб розібратися, хто, що…