Та жінки уже не помічали смертоносної стихії.
— Ще раз! — професійно керувала Мелана. — Всього один разочок! Ну! Давай!
Ганна послухала команду, напружилася щосили і… втратила свідомість…
На світ з’явився хлопчик. Разом з ним востаннє луснув шумливий грім, ще раз засвітила блискавка, заспокоївся шалений вітер.
Втомлене небо посипало на землю рясний, але тихий і спокійний дощ.
Прокинулася жінка від того, що повитуха обмивала її обличчя водою й злегка поплескувала по щоках.
— Ти народила… сина… — перелякано шепотіла Мелана.
Ганна відвернула голову до стіни, міцно стисла повіки. Губи її затремтіли.
— Він… живий, — вже зовсім тихо, аби хтось з домашніх не почув, промовила стара.
Виснажена пологами жінка повернулася й широко розплющеними, повними страху очима, глянула на повитуху.
— Але занадто слабий, — опустивши голову, добавила та. — Довго не протягне.
Ганна міцно стисла повіки й тихо застогнала.
— Що ти накоїла? — приклала старі поморщені руки до обличчя Мелана, ніби знала якусь таємницю. — О-ох, який гріх… — похитала головою. — Який гріх… — підняла руки до неба. — Ця дитина повинна була жити. На ньому Божий знак.
Очі породіллі розширилися ще дужче. Мовляв, що означають слова «Божий знак»?
— Я помила його, — пояснила бабця. — У дитини на лівому плечі родима пляма… у вигляді хреста.
Ганна побіліла від жаху.
— Зараз покажу, — важко піднялася з лавиці й попрямувала до дитини, яка лежала, замотана у рушнику, й не рухалася. Саме ним малюка й видавили з лона матері. Мелана хотіла взяти хлопчика на руки, але зрозуміла, що він уже не дихає.
Смерть дитини, навіть чужої, вражає. Відчула, як закололо серце. Вхопилася руками за лівий бік і обперлася на стіл.
Породілля все зрозуміла.
Голосно застогнала на ліжку, стискаючи руками своє покривало. Душевний біль, що відчула зараз, було й близько не порівняти з пологами. Здавалося, її розірве зсередини. У грудях так пекло, наче горіла заживо…
«Хлопчик! Господи, такий бажаний!» — гупало в скронях.
Бідолашна витягнулася на ліжку, мов струна, закинула голову назад і здригалася у німому риданні.
Раптом двері в кімнату різко відчинилися. Всередину не увійшов, а буквально влетів Михайло. Він зрозумів, що пологи скінчилися. Зазвичай через кілька хвилин Мелана виходила й повідомляла про народження дитини. Але сьогодні все не так: його дружина народжувала ледь не цілу добу, адже перейми почалися ще вчора. Крику малюка він так і не почув. Повитуха говорить тихо, не розчути й про що…
Підбіг до Ганни. На мить заціпенів. Так, вона боялася народити доньку, бо він би їй цього не подарував, але щоб отак? На ній же обличчя немає… Серцем відчув — у хату прийшло горе…
Повільно обернувся і побачив Мелану, яка обперлася на стіл. Там лежав його малюк.
«Якийсь він аж занадто спокійний, — майнуло в Михайловій голові. — Як неживий…»
Підійшов. Торкнувся голівки. Все зрозумів.
Тоді різко розповив дитя й ледь не зомлів…
Це хлопчик!!!
Син!!!
Кровинка, яку так довго чекав! Ночами молився Богові про його народження!
— Господи! — вголос замолився. — Чому?! — тремтячими руками прикрив маля. — За що?! — ухопився за голову руками й, мов божевільний, вискочив з хати.
… Минуло кілька днів.
Михайло поховав дитинку. Пережите далося взнаки. Майже не виходив з крамниці. Пив до забуття. Ввечері сільські хлопці притягували його додому ледь притомного.
Ганна так і не підводилася з ліжка. Вона згасала. Догорала, як свічка. Кровотеча після пологів не припинялася, хоч які зілля не варила їй Мелана.
— Треба покликати священика, — наважилася сказати повитуха. — Бо всяке може бути, — давала помираючій останню надію. Не хотіла остаточно добивати нещасну, хоч і бачила, що порятунку немає. Від страшної крововтрати свідомість молодої жінки періодично відключалася.
— Не тр-реба, — ледь чутно прошепотіла у відповідь Ганна.
— Як то — не треба, — аж підскочила до краю передивована стара. — Мусиш висповідатися. Розказати все. Зняти з душі гріх, бо як підеш на той світ?
Ганна мовчки відвернулася.
— Як за себе не думаєш — подумай про дітей, — повчала Мелана. — Тяжкий гріх паде на рід до четвертого коліна, хіба не знаєш? У Святому Писанні ж написано: «Я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидить мене і творю милосердя до тисячного покоління тим, що люблять мене і бережуть мої заповіді». Мусиш посповідатися.