Суворін пройшов кілька метрів і побачив напіврозвернуту груду залізяччя, що нагадувала дорогу іномарку. Обережно наблизився. Всередині одна людина. Тіло сильно закривавлене. Олег торкнувся шиї постраждалого. Йому вже не допоможеш… Пасажирське місце зовсім зім’яте. Значить жінка не з цього авто.
Обернувся у пошуках іншої машини. Помітив. Далеко на узбіччі. Перевернута. Побіг. Ніякі звуки зсередини не доносяться.
«Два водії, — блиснула думка. — Жінка й чоловік. Один загинув. Другий вижив».
Вже майже розвернувся, аби покинути місце пригоди, як щось затримало його.
Передні дверцята відчинені. Нахилився й посвітив телефонним ліхтариком у салон.
— О, Ісусе! — мимоволі вирвалося. — Діти…
Дотягнувся. Промацав пульс. Немає. Все ясно. У цій смертельній м’ясорубці вижила тільки вона. І це — їхня мати. Тому й вирішила покінчити з життям.
Важко дихаючи, піднявся на ноги. Вхопився за голову. Мить подумав. Тоді набрав номер телефону.
— Ало, поліція? — перемагаючи хвилювання, промовив. — Тут — дорожня пригода з летальними наслідками. Троє померлих і постраждала жінка. Треба швидку.
Олег повернувся до свого авто. Емілія досі була непритомна.
— Ну що там? — не витримав Денис.
— Страшне, — почухав потилицю Суворін, важко зітхаючи. — В одній машині труп чоловіка. Вік не скажу. Обличчя дуже пошкоджене. У другій — двоє маленьких дітей. На вигляд не більше двох років. Схожі на близнюків.
— Це її діти? — важко задихав Долгаєв.
— Думаю — так. Вона точно твоя пацієнтка, — натякнув на психологічний стан жінки і спеціалізацію друга.
— Боже, дай їй сили це пережити, — професійно відчуваючи всю серйозність ситуації, важко зітхнув Денис.
— Тимуре, зроби щось, прошу! — кричала у слухавку схвильована Тамара — мати його доньки Діани. — Вона щодня на тому Майдані. Це добром не закінчиться. Як не розумієш! Ти взагалі бачиш, що там робиться? Сьогодні на Інститутській стріляли!!!
— Чого від мене хочеш? — сердився Батурін. — Діана — доросла людина з чіткою громадянською позицією. Як можу забороняти їй…
— Та кому потрібна буде її позиція, коли, не дай Боже, трагедія станеться?! — не дослухала Тамара. — Туди ж повно Беркуту нагнали. Господи!
Тимур промовчав.
Він уже й сам не знаходив собі місця. Зранку не міг додзвонитися ні дочці, ні її другові Максиму, з яким разом Діана ще ввечері пішла до активістів. Ситуація у місті реально вийшла з-під контролю. Боявся за її життя.
— Я знайду нашу дитину, — важко прохрипів у відповідь. — Потерпи.
Тамара відносно заспокоїлася й поклала слухавку.
Батурін перевів погляд на телевізор й від останніх кадрів ухопився за серце.
Раптом його телефон завібрував.
«Денис Долгаєв», — висвітилося на екрані.
— Не до тебе, брате, — скинув вхідний дзвінок.
Та Денис наполягав.
— Я не можу зара… — хотів було швидко пояснити, чому скидує Тимур, але друг перебив.
— Твоя Діана у нас! — закричав Долгаєв. — Поранена. Веземо у лікарню. Олег шитиме. Під’їжджай.
Тимур застовпів.
За мить зібрався. Повідомив Тамару і помчав до лікарні де працював Долгаєв. У ці страшні дні всі медичні заклади намагалися надати хоч якусь допомогу. Винятком не став і медичний центр, у якому працювали Денис з Олегом.
— Де вона?! — мов божевільний кинувся до Суворіна, коли нарешті добрався до медичного закладу.
— Уже в палаті, — серйозно відповів Олег. — Добре, що ми їх знайшли. Травми незначні, крововтрата також. Я все зашив. Слідів не буде. А от хлопець… Кудрявцев, здається…
— Що з ним? — запереживав Батурін.
— Тимуре, — сумно опустив очі лікар.
— Кажи! Не тягни! — не витримав й крикнув той.
— Там граната розірвалася. Максим накрив Діану собою. Йому відірвало руку. Це все, що знаю. Він був непритомним, коли його забирала медична бригада. Чи живий — не знаю.
— Куди повезли? — боляче стиснув руку Суворіну.
— Здається, у військовий шпиталь. Точно не скажу.
— Ясно, — витер піт з чола Тимур. — Веди до Діани.
— Тату, це страшно! — кинулася йому на шию дочка, коли ступив до палати й підійшов до її ліжка. Тамара вже була поруч. — Я в житті такого не бачила, — плачучи, трусилася. — На моїх очах убивали людей! На вулицях лежать трупи: прямо під дверима кав’ярень, куди я безтурботно заходила не раз, на тротуарах, по яких мирно гуляла щодня! Там всюди кров! Поранені з розірваними ногами, руками…