Тимур важко видихнув і міцно стис кермо.
— А ти? — не відриваючи погляду від дороги, серйозно запитав. — Що думаєш? Почуттями Максима гратися не можна, — попередив. — Мусиш твердо все вирішити.
— Я люблю його, — не задумуючись, випалила. — Яка різниця — з рукою чи без? Хіба від цього щось міняється? До речі, йому виробили протез в Ізраїлі. Відразу й не розпізнаєш, що це несправжня рука. Просто диво техніки якесь, — жалібно розповідала.
— Ясно, — зітхнув Тимур. — Не переживай, — погладив дочку. — Якщо він кохає — Тамара йому не перешкода. А якщо ні… Не трать на нього свій час, — різко промовив. — І не жалій. Ти ж не вважаєш його калікою? — пронизливо глянув у її очі?
Діана мовчки заперечливо похитала головою.
— Отже… — повернув свою увагу на дорогу. — Як повністю здорова й повноцінна людина, Максим несе відповідальність за свої вчинки. Якщо вирішить покласти край вашим стосункам — не заперечуй. Причина не в руці чи твоїй матері, повір. Прийми його рішення, яким би воно не було. Згідна? — знову глянув на доньку.
— Це називається мати гордість? — боляче запитала, розуміючи до чого веде батько.
— Це називається вміти поважати того, хто поряд, — пояснив. — Як би боляче не було — треба вміти зупинитися. Довірся моєму досвідові, — злегка посміхнувся.
Відвіз Діану додому й на зворотній дорозі заїхав до Максима.
— Я вдячний за порятунок Діани, — вирішив по-чоловічому поговорити з хлопцем. — Але це тебе ні до чого не зобов’язує. Якщо почуттів немає — скажи їй прямо. Не мороч голови, бо будеш мати справу зі мною, — суворо попередив.
— Саме тому, що кохаю — не зможу приректи її на життя з неповноцінною людиною, — не задумуючись, рішуче відповів.
Тимур промовчав. Лише крижаним поглядом обміряв парубка з ніг до голови й повернувся, щоб піти.
— А хіба ви вважаєте інакше?! — крикнув йому вслід Максим.
Батурін обернувся.
— Хочеш почути, що я вважаю? — вороже насупив брови і впритул підійшов до Максима.
— Якщо ти справжній чоловік — ніколи не ховатимешся за інвалідність, — боляче тицьнув пальцем прямо йому в груди. — Не прагнутимеш, щоб тебе жаліли, просили, захищали. Тебе не зламають слова якоїсь жінки. Навпаки. Станеш ще сильнішим. Покажеш, на що здатен. Переможеш, — зціпивши зуби, прошипів йому в обличчя. — Але… — вчасно зупинився Тимур.
Різко повернувся й попрямував до машини.
Вражений хлопець дивився йому у слід.
Почуте змусило багато чого переосмислити…
Втомлений за день, Тимур нарешті добрався до власної квартири. Своє помешкання на Печерську обожнював. Міг довго дивитися з панорамного вікна дванадцятого поверху на вечірнє місто, що горіло яскравими миготливими вогниками. Тиша і спокій умиротворяли й приносили повне задоволення.
Та, увійшовши всередину, зрозумів, що вдома не один.
«Діана? — подумав. — Дивно… вона не приходить без попередження».
Зацікавлено попрямував у кімнату.
— Нарешті, любий, — ніжно обвила його шию Нора. — Вечеря майже охолола, — кивнула на романтично накритий стіл.
— Ми не домовлялися про зустріч, — якось холодно відреагував. — Щось святкуємо? — глянув на смачні наїдки й дорогу пляшку спиртного.
— Твоє розлучення, — багатозначно уточнила Нора.
Тимур промовчав. Він уже остаточно вирішив покласти крапку у їхніх стосунках, але щось постійно стримувало його. Думав, найближчим часом зателефонує, запропонує зустрітись десь у ресторані на нейтральній території. А вийшло… сьогодні.
— Щось не так? — насторожилася дівчина. — Якщо ти зайнятий… — рвучко підійшла до столика, де лежали ключі від квартири…
— Це тобі не знадобиться, — першим ухопив їх Тимур.
Нора завмерла.
— Проганяєш? — повними болю очима глянула на нього.
— Ну що ти, — ніжно обняв дівчину. — Моя хороша. Образилась?
— Я тебе не розумію, коханий, — важко промовила. — Ти якось одночасно боляче б’єш і солодко цілуєш.
Тимур глянув на її уста й легенько торкнувся.
— Знаєш, чому ми так довго були разом? — хитро примружив очі.
Нора завмерла в очікуванні продовження. Поведінка Батуріна не віщувала нічого доброго.
— Тому, що ти розумна дівчинка.
— Але… — вирішила першою спровокувати його на відверту розмову.
— Не але, а тому, — уточнив, — заслуговуєш кращого, ніж статус коханки, — неоднозначно завершив.
«Невже… — подумки аж розцвіла від щастя Нора. — Зробить пропозицію? Адже нарешті офіційно вільний».