Емілія заплющила очі.
Розслабилася.
Відчула його гарячий подих. Ніжний дотик уст.
У відповідь, обережно торкнулася руками його обличчя і… пропала…
За хвилину два оголені тіла в напівтемряві сплелися у божевільному танку любові. Він обсипав її поцілунками. Вона втратила відчуття реальності. Маючи шлюб за плечима, ніколи й приблизно не відчувала нічого подібного. Навіть уявити не могла, яку безумну насолоду може приносити дотик коханої людини. Відчуття, ніби він цілує не устами, а всім тілом…
Раптом Тимур різко зупинився, неначе схаменувся.
Напівпритомна Емілія не розуміла, що відбувається. Свідомість тяжко поверталася.
— Що сталося? — важко дихаючи, запитала, коли побачила повні болю й співчуття очі Тимура.
Він мовчав, лише закам’яніло-незмигно дивився на неї.
— О-о, — нарешті збагнула й боляче усміхнулася. — Ти зрозумів ціну своїм словам-обіцянкам. Засумнівався… Не треба, прошу. Не думай про завтра. Не зупиняйся. Дай хоч на мить забутися. Вирви з безумного пекельного болю. Нехай ця ніч, мов сильнодіючий опій, хоч ненадовго залікує моє зранене серце… — на мить замовкла. — Як ліки при невиліковній хворобі: п’єш, знаючи, що їх дія пройде і біль повернеться. Але ж п’єш? І тобі справді легшає…
Панувала мертва тиша. Вона була така глибока, що, здавалося, аж давила на вуха.
Емілія все зрозуміла.
Міцно стисла повіки й… відчула, як міцні чоловічі руки взяли її у свої обійми…
Новий день залив кімнату сонячним промінням.
Емілія солодко протягнулася й важко розплющила очі.
Поряд — пуста подушка…
В ногах, згорнувшись калачиком, спало цуценя.
«Таки пішов», — сумно подумала.
Всередині боляче защеміло.
Піднялася. Глянула на годинник. Дев’ята ранку. На роботу через два дні. Отже, сьогодні вихідний. Поспішати нікуди.
Ліниво встала з ліжка. Взяла з підлоги шовковий халат. Одягла. Підійшла до вікна. Сумно задивилася на веселу дітвору, що гасала подвір’ям. Материнське серце занило…
Раптом почула якийсь шум, що доносився десь з коридору.
Прислухалася.
Щось дзенькнуло. Ще раз. Ще…
Здалося — у квартирі вона не сама.
Обережно вийшла з кімнати.
«Наче з кухні доноситься», — припустила.
Безшумно підійшла до відчинених дверей і побачила… Тимура, що порався біля плити, готуючи сніданок.
Зворушена Емілія безсило обперлася на стіну.
— Доброго ранку, — весело привітався, коли помітив Емму. — А я тут дозволив собі похазяйнувати на кухні. Пригощатиму тебе сніданком, — узявся нарізати скибки хліба.
Емма мовчки пройшла мимо й сіла на підвіконня.
— Ти не пішов? — іронічно запитала, даючи зрозуміти, що не чекала його побачити.
Тимур зупинився.
— Не принижуй в мені чоловіка, — не обертаючись, серйозно відповів. — Я відповідаю за свої слова.
— Думаєш, у моє серце так легко ввійти? — не приховуючи сарказму, продовжувала провокувати й боляче ранити.
Батурін різко повернувся, підійшов і впритул глянув на Емілію.
— Що ти робиш? — сердито насупив брови. — Нащо себе обманюєш? Я вже у твоєму серці. Чого домагаєшся? — прямо запитав. — Щоб я зник?
Емма відчула на спині холодний піт.
Очі Тимура повні рішучості. Ще мить і він все скінчиться. Він зачинить за собою двері й більше справді не потривожить. Наче не було між ними тих казкових днів і безумної ночі.
Ні… Вона не може його втратити. Тільки не зараз, коли промінь щастя блиснув і так зігрів. Ні… Не зможе відпустити…
Якусь мить тривала незрозуміла тиша.
— Боже, який же ти рідний, — не витримала й кинулася йому на шию Емма. — Наче все життя тебе знала. Кохаю, — схлипуючи, зізналася. — Люблю… Не йди… Пробач. Будь ласка, тільки не йди… — притислася всім тілом.
Тимур ніжно погладив її хвилясте волосся, поцілував голову.
— Господи, скільки в тобі болю, — співчутливо промовив. — Зранене серце боїться найменшого дотику. Уночі я на мить зупинився, залюбувався красою, а ти… Відпусти минуле, — узяв її обличчя у свої долоні й притулився чолом до чола. — Заплющ очі. Зроби крок уперед. Я поряд. Не дам упасти.
Емілія крізь сльози посміхнулася.
— Ой, дивись, — раптом засміявся Тимур.
Емма повернулася й побачила песика, який солодко позіхаючи, приплентався на кухню в пошуках їжі.
— Хороший, — витерла мокрі очі. — Почув голоси — і прийшов. А молоко закінчилося. Чим його годувати?