— Треба купити корм, — вирішив Тимур.
— Я б з радістю, — задумалася, наче щось згадала. — Але сьогодні хотіла поїхати в одній справі. Буду аж після обіду.
— Тоді я заберу улюбленця й погодую вдома, — запропонував, як варіант.
— Ні, ні, — відразу заперечила. — А якщо я залишу тобі ключі?…
— Можна й так, — зітхнув. — Приїду сюди й погодую. Домовились.
Емілія вперше з’явилася в будинку Мостових без попередження.
— Щось трапилося? — запереживала Уляна, зустрівши її на подвір’ї.
— Трапилося, — задоволено відповіла гостя. — Хочу забрати машину.
— Знайшла покупця? — запитала Мостова, автоматично відчиняючи гараж. — Шкода, — зітхнула. — Хороше авто, — глянула на новенький білий Ніссан Кашкай.
— Ні, — загадково примружилася Макарова. — Сідаю за кермо.
— К-куди?! — аж похитнулася від несподіванки Уляна.
— Я готова, — спокійно пояснила, впевнена, що подруга все добре розчула. — Більше немає страху.
— Т-а-ак, ану зайди у дім, — вхопила її за руку Мостова. — Розповідай, що там сталося у тому санаторії, — вмикаючи чайник, наказала. — Бо приїхала ти явно іншою людиною. На себе не схожа.
— Я кохаю, — без усіляких там прелюдій, видала Емма. — Це прекрасно і… здається, взаємно.
— Зачекай… — аж потрясла головою, яка ніяк не могла переварити стільки приголомшливої інформації відразу. — Ти його знаєш? Чи там познайомилася? Може, якийсь аферист?
— Познайомилися там, — підтвердила Емілія. — А от ти — добре знаєш цю людину, — остаточно добила нещасну Макарова.
— Давай, присяду біля тебе, — голосно зітхнула Уляна, опускаючись на м’який диван, — бо зараз просто не витримаю і впаду. — Про кого мова? — завмерла в очікуванні.
— Тимур Батурін, — нарешті видала Емма. — Ваш адвокат.
Від несподіванки Уляна аж відкрила рота, її очі ледь не повилазили з орбіт.
— Х-хто? — безсило прошепотіла. — Тимур? Але… як?…
— Ми випадково зустрілися, — пояснила Макарова. — Він приїхав у Закарпаття, щоб домовитися про маму. Хоче відвезти її у той самий санаторій. А потім… все якось само по собі закрутилося: дельфіни, песики… — розсміялася.
— О, Господи, — взялася за голову Уляна. — Не можу повірити. Тимур…
— Щось не так? — насторожилася Емілія. — Ти ж його знаєш? Він правда не одружений? — запереживала.
— Знаю, — добродушно усміхнулася Мостова. — Розлучений. Уже більше року. Хоча по факту з Тамарою вже давно не жили. Я їх разом і не пам’ятаю. У нього донька є, Діана. Ми в театрі бачилися. Років на дев’ять молодша за тебе… От же ж Тимур… — весело похитала головою. — Так, він прекрасний адвокат. З яких тільки ситуацій не витягував мого Ігоря, — захитала головою. — Треба визнати, в юриспруденції йому важко знайти рівних. Один з найкращих спеціалістів у своїй справі. Має власне адвокатське бюро. Щоправда… — на мить задумалася.
Емілія майже перестала дихати. Відчувала, що Уляна знає більше, ніж каже. І це не дивно. Такий чоловік, як Тимур, навряд чи одинокий.
— Була в нього молода пасія, — задумано продовжила Мостова. — Нора, здається. Але, якщо він зараз з тобою — значить, там все закінчено.
— Нора, кажеш, — сумно замислилась Емілія.
— Ага, — наливаючи чай, підтвердила. — Нора. Вони до-овго зустрічалися. Років чотири чи навіть п’ять, — стисла чоло, намагаючись згадати. — Дуже сподівалася, що після розлучення Тимур покличе її заміж. Але…
— Але? — зупинила на подрузі питальний погляд Емма.
— Не покликав, — розвела руками та.
— П’ять років зустрічався — і не покликав? — здивувалася Макарова.
— То не були якісь особливі стосунки, — байдуже скривилася Уляна. — Скоріше — здоровий спосіб життя, що називається.
— Але ж ти кажеш, вона сподівалася…
— Тимур не приховував, що майбутнього у них немає, — перебила її подруга. — Про це знали всі. Вона тішилася ілюзіями, сподівалась на свою молодість. То був єдиний її козир.
— Бачу, ви й справді добре знайомі. Розкажи про нього, — раптом попросила Емілія.
— Сильний, вольовий, — із задоволенням почала перераховувати найкращі якості Батуріна Уляна. — Відповідає за свої слова, не дає порожніх обіцянок.
Емілія відчула, як по тілу пробігли приємні мурашки. Згадала ранкову розмову з Тимуром. Наскільки сильно його образило те, що вона дозволила собі припустити, наче він кидає слова на вітер. Це ледь не поклало край стосункам, які ще й не почалися.
— Цілеспрямований, — насолоджуючись неабиякою увагою Емми, продовжувала згущувати фарби Уляна. — Ставить перед собою мету й досягає її, чого б це йому не коштувало. Розуміє, що головне, а що другорядне. На дрібниці не розмінюється. Успішний. Вміє заробляти гроші. Здатний забезпечити дорогих йому людей. Наприклад: Діану й Тамару. Хоч шлюбу вже немає. Відповідальний. Не боїться приймати доленосні рішення. Турботливий. Це й зводить з розуму всіх його обраниць. Ну й, нарешті — сексуальний. Не знаю, який він там у ліжку, але можу лише припустити… — заливаючись веселим сміхом, закотила очі.