Вона насолоджувалася своєю промовою, бо бачила, як жадібно ковтає кожне її слово закохана Емілія. Такою щасливою Макарову не бачила. Адже з Антоном на сердечному фронті у них розуміння не було. Тому раділа за подругу й намагалася підтримати. Та й Тимуру довіряла. Якщо Емілію й здатен ощасливити чоловік, то кращої за Батуріна кандидатури шукати було годі. Адже він майже відповідав описові Уляни.
— І найголовніша якість, — урочисто виголосила Мостова, — завжди вірний своїй партнерці. Наведу приклад на Норі. Спільного майбутнього Батурін з нею ніколи не планував. Знаю точно. Ігор мені розказував. Але поки вони зустрічалися — про інших жінок я не чула. То ж, якщо ви зараз разом — вітаю! Тимур — ідеальний чоловік. І нехай все у вас буде добре. Бо сказати, що ти закохана по вуха — нічого не сказати.
— Ну, щоб аж настільки… — почервоніла й засоромилася Емілія.
— Ага, — засміялася Уляна. — Я говорила про нього без упину, як вірменське радіо. А ти ні разу не перебила. Слухати стільки загальновідомої нісенітниці про чоловіка може тільки засліплена любов’ю жінка.
— Справді, — весело погодилася Емма. — Навіть чай охолов, — простягла свою чашку.
Долгаєв не їхав, а буквально летів до Емілії. Після її зізнання — начисто втратив сон і апетит. Але знайшов у собі сили й витримав паузу: ні ввечері, ні вранці не зателефонував, не поцікавився станом пацієнтки.
«Терпіння красить чоловіка, свідчить про його внутрішню силу й витримку», — вирішив.
До того ж, підкутий досвідом своїх амурних друзів Олега й Тимура, знав: очікування розпалює в жінці бажання.
Отже, час настав. Зараз він відкриє їй свою душу. Емілія зрозуміє, що їхні почуття взаємні й, зворушена, у сльозах кинеться йому на шию. Він, без сумніву, зробить її щасливою. Бо хто ліпше за нього знає цю, побиту життям, нещасну молоду жінку, хто краще залікує сердечні рани?
Дорогою зупинився, купив розкішний букет квітів.
Вже біля під’їзду на мить засумнівався. Може, не слід поспішати? Дочекатися її наступного візиту й там, у клініці про все поговорити?
Та внутрішній голос підказував, що розв’язка їхніх стосунків зараз у квартирі. Тому необхідно зайти й розставити всі крапки над і.
Піднявся.
Ось потрібні двері.
Хвилюючись, видихнув і простягнув тремтячу руку до дзвінка.
Ні. Не нажав.
Ще раз поправив на собі одяг, погладив квіти.
Подзвонив.
Завмер очікуванні.
Раптом почув, як клацнув замок.
Серце Долгаєва закалатало, як скажене, боляче гупаючи по ребрах. Руки помітно затрусилися.
Опустив голову в очікуванні.
— Денисе? — несподівано почув здивований чоловічий голос. — Не знав, що у твою методику лікування входить відвідування пацієнтів на дому. Та ще й з квітами… — іронічно хмикнув.
Різко підняв голову й… отетерів…
Тимур?!!!
У її квартирі?! Ще й поводиться, як господар?!!!
Що це все означає?
У голові злегка запаморочилося від нервового перенапруження. Намагався опанувати себе.
— Ти? Але… Як? Чому? — не міг прийти до тями. — Що тут робиш?
— Кормлю собаку, — привітно усміхнувся Батурін, розуміючи курйозну ситуацію.
— Де Емілія?! — раптом крикнув Денис. — Еммо! — грубо відштовхнув Тимура й забіг всередину.
— Її немає, — схрестивши руки на грудях, відповів Тимур й важко обперся на стіну. — Пішла у справах.
— Ти не відповів на питання, — вороже нагадав Долгаєв. — Як потрапив сюди?
— Я й не збираюся нічого пояснювати, — широко розкрив перед ним двері, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. — Спитаєш про все Елю на наступному сеансі.
— Елю? Ти геть збожеволів? — злобно просичав у відповідь Долгаєв. — Тобі що, молодих дівчат не вистачає? Не смій, чуєш? Навіть не думай до неї наближатися, — сипав погрозами. — Вона пережила страшну трагедію. Живе буквально на межі. Їй здається, що сильна, все витримає. Та насправді — найменший викид адреналіну здатен вбити її. Бо стоїть на краю прірви, з якої може навіть легкий подих вітру знести в безодню.
— Скільки ти її ведеш? — сердито насупив брови Тимур. — Більше року, якщо не помиляюся. То чому вона досі на краю прірви? Га?