— Елю! — не на жарт перелякався сонний Тимур. — Ти про що?
— Ганна! — аж сполотніла жінка. — Вона була там! У хаті…
— Знову сон? — стривожився чоловік. — Але ж ти обіцяла більше не згадувати…
— Тимуре… — судорожно вхопила його за руку.
— Нічого не хочу чути! — не витримав і міцно стис її за плечі. — Отямся! Досить! — підвищив тон. — Думай лише про малюка.
— Я й думаю, — благально глянула йому в очі. — Треба їхати у лікарню. Здається — почалося… — глухо застогнала.
Тимур метався по коридору й не знаходив собі місця.
Минуло більше години.
Чому так довго?
Ніхто не виходить, нічого не розказує.
А якщо їй потрібна допомога? Еля ж сама народжує. Ще й від знеболюючих відмовилася, аби дитині не нашкодили.
Читав, що при пологах жінка відчуває біль, рівний двадцяти переломам кістки. Як таке взагалі можна витримати й не збожеволіти? У голові не вкладалося.
О-о-о, Боже!
Нерви здавали. Дістав з кишені телефон, набрав Діану. Вона з Максимом поїхала до нього на батьківщину, в Чернігів. Готуються до весілля.
— Слухаю, тату, — почув у слухавку рідний спокійний голос.
— Як ти? — хвилюючись запитав. — Усе добре? Доїхали?
— Тату? — підозріло запитала дівчина. — Все гаразд?
— Ні! — не думаючи, випалив. — Народжується мій син, я чекаю…
— Ясно, — різко взяла ситуацію під контроль. — Розслабся, дихай глибше і заспокойся.
— Ти знущаєшся?! — закричав у слухавку. — Одні ходять тут спокійно, наче нічого не відбувається! Хоч би слово сказали, заспокоїли! Інші взагалі ніякої уваги не звертають. А ти…
— От знову переконуюся, наскільки розумна жінка твоя Еля, — перебила його дочка. — Уявляю, що б зараз робилося у залі, якби ти їй допомагав народжувати. Напевно половина лікарів вже лежала би з вибитими зубами, бо дружині боляче.
— О, Господи! — не витримав Тимур і важко опустився на лавицю. — Жінки… Одне слово — жінки! Ніякої допомоги не дочекаєшся. Навіть психологічної…
— Потримайся одну хвилиночку, милий, — швидко протараторила Діана. — Допомога зараз буде… Тільки не бешкетуй…
Скинула дзвінок і поспіхом набрала чийсь номер.
— Кому телефонуєш? — поцікавився Максим, який сидів поруч і чув розмову батька й дочки.
— Денису з Олегом, — відповіла. — Вони ж помирилися. Знову нероздільні, як Свята Трійця. Нехай їдуть і рятують свого друга. Все-таки медики якісь: один психолог, інший — хірург.
— Кумедна ситуація, — розсміявся Кудрявцев.
— Тобі смішно?! — витріщила на нього сердиті очі Діана. — Подивлюся, як сидітимеш у коридорі, коли я народжуватиму.
— Ти що? — запереживав Максим. — Уже?
— Ще ні, — нервово буркнула. — Але, якщо багато базікатимеш — хоч завтра ощасливлю тебе.
— Я не проти, — хитро примружив очі й обняв дівчину.
…— Батурін! — раптом почулося у коридорі.
— Я! — голосно крикнули три голоси.
— То хто батько? — не зрозуміла розгублена молода дівчина.
— Я, — неймовірно хвилюючись, повторив Тимур.
— Вітаю, — щиро усміхнулася. — У вас — хлопчик. Вага — чотири кілограми і сімсот грамів. Богатир. Намучив маму. Але вже все гаразд. Ходімо зі мною. Спочатку переодягнетеся, а потім зайдете до дружини з сином.
Олег з Денисом, підбадьорюючи, поплескали друга по плечах. Мовляв, тримайся.
Тимур увійшов до спеціального приміщення, мов у «святую-святих». На ліжку лежала Еля. На її грудях — малюк. Він ніжно крекотів і водив ротиком, наче цілував найріднішу.
Зворушений чоловік не міг відвести від нього завороженого погляду.
— Так ось ти який? — тихо прошепотів. — Маленький і такий сміливий. Не побоявся прийти у цей світ…
Боязко простяг руку й торкнувся голівки.
Потім повним любові й ніжності поглядом подивився на змучену Емілію. Погладив мокре волосся, поцілував спітніле її чоло.
— Дякую за сина, — ласкаво усміхнувся.
— Ага, — не витримала зливу чоловічих сентиментів акушерка, яка поралася поруч. — Ваш син ще й мічений. Не загубите. Ось, — показала на маленький акуратний коричневий хрестик на лівому плечі малюка й весело засміялася.
Тимур завмер.
З його обличчя вмить щезла усмішка. Відчув, як затремтіли руки. Серце тривожно забилося.
Про такий читав у тому листі.
Його називали Божим знаком дитини, яка…
— Все гаразд, — відчула напругу чоловіка й потисла його руку Еля. — Не переживай. Веселка засяяла… Тепер усе буде добре. Я знаю… — загадково відповіла.
Неділя зіслання Святого Духа.