Мене, як віддану шанувальницю великих газет, мабуть затюкають і запишуть у зрадниці за добре словечко про бульварні газети, та я все ж думаю, що нападки не зовсім справедливі. Авжеж, мені вже по саму зав’язку досить сенсацій та «зрад», але так звана «серйозна» преса теж цим часто грішить. На відносно малому ринку ми маємо щонайменше вісім головних всенаціональних щоденних газет — чотири таблоїди і чотири серйозні — які б’ються за читацьку аудиторію не на життя, а на смерть. Тож їм усім доводиться трохи прибріхувати та вдаватись до суперлятивів, щоб привернути увагу читачів. Однак, абстрагуємось від моральних аспектів і визнаємо: якість письма, — що там, що там, — чудова. Звісно, різниця в стилі письма в «популярній» та «серйозній» пресі відчутна, але вправність журналістів — усюди на рівні. І тут немає нічого дивного, адже дуже часто журналісти там одні і ті ж: вони переходять з однієї газети в іншу — з жовтої преси в серйозну і назад, а буває, що й регулярно пишуть в обидві.
Щось мені підказує, що любов англійців до слів — а особливо зважаючи на всеосяжність цієї любові, для якої не існує класових бар’єрів — найяскравіше відображають не шпаркі колонки — хоч би які дотепні — у серйозних газетах, а заголовки в таблоїдах, придумані журналістами та редакторами. Візьміть і погортайте перші-ліпші таблоїди: ви одразу ж зауважите, що майже у всіх заголовках є гра слів — каламбур, двозначність, навмисна орфографічна помилка, літературна чи історична референція, дотепний неологізм, іронічне знецінення, в’їдлива рима чи кебетлива алітерація.
Так, здебільшого ці каламбури просто жахливі; жарти притягнуті за вуха, вульгарні або дитячі; сексуальний підтекст огидний; та й нескінченні ігри словами швидко приїдаються. Іноді просто хочеться побачити заголовок, який щось та й говорить про суть історії — без натуги на гумор та дотепність. Та блискуча винахідливість і лінгвістична вигадливість варті захоплення! Тим паче, що всі ті вимудровані каламбури, рими та жарти такі щиро і наскрізь англійські! Може, в інших країнах й мають такі ж «якісні» — або, як мінімум, такі ж доладно написані — газети, як і в нас, але ніхто не може конкурувати з нашими таблоїдами в маніакальній любові до гри словами. Ну ось, нарешті маємо чим пишатися!
Правила інтернету
Віднедавна в англійців з’явилося нове прекрасне виправдання, щоб не виходити з дому, підняти уявний підвісний міст і сховатися від травматичного живого спілкування з людьми. У нас з’явився інтернет! Електронна пошта, чати, інтернет-серфінг і месенджери — все, про що можуть мріяти замкнуті, соціально сковані словолюби-англійці.
В інтернеті ми у своїй стихії — у світі безтілесних слів. Нема потреби переживати у що вдягнутися, чи дивитися в очі співрозмовнику і потиснути руку, а може, поцілувати в щічку або просто всміхнутися! Ні тобі незручних пауз, ні незґрабного фальстарту; нема потреби заповнювати недоладну мовчанку балачками про погоду; жодних ввічливих зволікань, не треба готувати чай чи вдаватись до інших заспокійливих дій; і в довгих прощаннях теж нема потреби. Нічого тілесного, ніякої взаємодії з людськими істотами з плоті і крові! Тільки написані слова! Тільки те, що ми любимо!
А понад все, інтернет прекрасно підбадьорює до спілкування. В інтернеті всі стають сміливішими, це не суто англійський феномен. По всьому світу люди зізнаються, що онлайн вони більш відкриті, балакучі і не такі сковані, як під час живого спілкування чи телефонних розмов. Розгальмовуюча дія інтернету має особливе значення саме для англійців, які більше аніж інші культури потребують соціальних фасилітаторів.
Під час роботи у фокус-групах та інтерв’ю з інформаторами раз у раз спливає тема небувалої сміливості користувачів інтернету. Усі без винятку учасники зізналися, що в мережі почуваються вільніше і більш розкуто, ніж у «реальному житті» (за їхнім визначенням): «В емейлі я пишу таке, чого б нізащо не сказав у реальному житті», «Це правда, онлайн позбуваєшся скутості — це така сміливість, яка з’являється, коли ти трошки напідпитку».
Знаково, як на мене, що так багато респондентів та учасників фокус-груп протиставляють онлайн комунікацію і спілкування (чи радше те, що не скажеш) у «реальному житті». Цей цікавий виверт дає нам ключ до розуміння феномену небувалої свободи онлайн-комунікації. Скидається на те, що Вільям Ґібсон, який ввів термін «кіберпростір», мав рацію, коли сказав, що «це, по суті, і не місце, так само, як і не зовсім простір». Для нас кіберпростір — це щось окремішнє від реального світу, і наша поведінка там відрізняється від поведінки в «реальному житті».