Вам може здатися, що ці три види скарг кардинально різні, однак між мовчазною, вибачливою і агресивно-грубою скаргою є тісний зв’язок. «Соціальна не-дужість» англійців спричиняється до різнополюсних екстрем: коли нам некомфортно і неприємно, сценаріїв є два — ми стаємо або дуже ввічливими і недоладно стриманими, або крикливими, грубими, сварливими і нестерпними.
І знову правило «От так завжди!»
Власне, небажання скаржитися в ресторані лише частково спричинене вродженою «соціальною не-дужістю». Є ще одна, більш масштабна, проблема — занижені очікування. На початку розділу я наводила цитату з Пола Річардсона, який спостеріг, що англійці вважають добру їжу привілеєм, а не сприймають як належне. На відміну від інших народів, які мають гарну кулінарну традицію і майстерні в кулінарії, англійці не очікують забагато від походу в ресторан та й навіть від домашньої їжі. Ми, за винятком хіба жменьки їжопоклонників, не покладаємо надії на те, що їжа в ресторані буде особливою: тішимося, що їжа непогана і не почуваємося глибоко зраненими та обдуреними (як би почувалися інші), коли вона геть негодяща. Пересмажений стейк чи розлізла смажена картопля нас трохи роздратує, але не аж так, ніби нам розтоптали гідність і порушили фундаментальні права людини. Негодяща їжа — це нормально!
Та чого тільки їжа! Багато моїх іноземних інформаторів, особливо американців, відзначили, що ми просто неспроможні поскаржитися на будь-які неякісні товари та послуги. «У мене склалося враження, — сказав мені один роздратований американець, — що десь у глибині душі англійці не вірять, що все може працювати без збоїв, розумієте, про що я?» «Розумію, — кажу, — особливо порівняно з американцями. Ви очікуєте хорошого сервісу, якість товарів та послуг має відповідати сплаченій вартості, ви очікуєте, що все працюватиме, як задумано. Якщо ж очікування йдуть врозріз з реальністю, то ви обурюєтеся і позиваєтесь до суду. Англійці ж переважно не покладають сподівань на високу якість продуктів та послуг — коли їхні песимістичні передчуття справджуються, то вони просто кажуть своє улюблене «От так завжди!». На що мій інформатор вигукнув: «Саме так! Моя дружина — англійка, і вона завжди так каже. От ми мешкаємо у готелі, а там гівно, а не їжа, і я хочу поскаржитися, а вона мені на це: “Та в готелях завжди гівняна їжа, а ти як думав?». Або: ми купуємо нову посудомийку, і її не привозять вчасно, і вона каже: “Все як завжди!”. Поїзд спізнюється на дві години, а вона: “Ох, а чого хотіти, все як завжди!”. А я такий: “Так, все як завжди і завжди так буде, якщо ніхто НІЧОГО не робить, щоб це змінити. Всі тільки сидять і кажуть один одному ’От так завжди!’ ”».
Він має рацію. Ми дійсно ставимося до факапів як до діянь Божих, а не як до наслідків людського недбальства. Поїзд, що спізнився, і посудомийна машинка, яку не привезли вчасно, — це таке ж «як завжди», як і дощ під час пікніка у вихідний день. Може, нас і дратують незручності, але ми сприймаємо їх як норму, як щось звичайне, щось таке, «чого й слід було чекати». І якщо все в Божих руках, то нам не треба вступати у бентежні суперечки з людьми!
Та все не так просто. Як я раніше зауважила, суть англійського «от так завжди!» криється у тому, щоб висловити ображене невдоволення і водночас упокорено приймати халепи — все й так піде під три чорти, життя сповнене неприємних казусів та трафунків, з цим треба просто змиритися і крапка. У нашому «от так завжди!» є щось таке від стражденного ходіння по муках — геть чисто насуплений англійський стоїцизм! Та тепер я бачу, що в ньому є й частка збоченої сатисфакції. Кажучи «от так завжди!», ми виражаємо роздратування та обурення, але водночас, у якийсь незбагненний спосіб, ще й тішимося, що песимістичні очікування та цинічні припущення про світобудову таки справдилися. Може, нам і завдали клопоту та незручностей, та аж ніяк не заскочили зненацька. Ми знали, що так воно й буде: «я ж казала», що в готелі препаскудно годуватимуть, «я ж казала», що посудомийку не привезуть, «я ж казала», що поїзд спізниться. Адже ми у своїй безмежній мудрості знаємо, які ці готелі, посудомийки та поїзди! Хай ми не вміємо скаржитись, неспроможні навіть на крихту наполегливості і змушені покладатися на милість недолугих провайдерів неякісних товарів та послуг, та не все так погано — ми принаймні, маємо дар всевідання!